КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ МОДИФІКОВАНОГО МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ КЕРАТОКОНУСУ

Abstract

Актуальність. Питання виживання рогівкового трансплантату продовжує залишатися одним з найактуальніших питань сучасної офтальмохірургії, оскільки воно залишається першочерговим показником успіху кератопластики. Суттєвим фактором впливу на клінічний результат проведеної кератопластики є вихідна якість донорського рогівкового матеріалу. На успішне приживлення рогівкового трансплантату впливають три основні групи факторів: якість донорського матеріалу, інтраопераційна травматизація рогівкового трансплантату та стан трансплантаційного ложа реципієнта. Мета. Підвищення ефективності виживання наскрізних рогівкових аллотрансплантатів при кератоконусі шляхом вироблення дієвих критеріїв якості донорського матеріалу на етапі відбору та розробка методики додаткової ендотеліопротекції рогівкового трансплантату на етапі трансплантації. Матеріали і методи. На 805 нативних донорських рогівках, придатних за епідпоказниками для кератопластики, проводились біомікроскопія та конфокальна мікроскопія ex vivo та кількісне визначення рефлективності ендотелію на конфокальних мікрофотограмах за розробленою методикою. Проаналізовано 129 клінічних випадків наскрізної аллокератопластики (116 реципієнтів), які були розділені на 3 клінічні групи, співставні за гендерно-віковими ознаками). В І клінічній групі трансплантати пройшли стандартний відбір за загальноприйнятими критеріями якості, в ІІ клінічній групі трансплантати пройшли стандартний відбір за загальноприйнятими критеріями якості та з визначеним критерієм рефлективності ендотеліальних клітин рогівки (КРЕКР) та іншими морфометричними особливостями ендотелію. В цих групах кератопластика проводилась зі стандартною віскоендотеліопротекцією. В IІІ 93 клінічній групі трансплантати пройшли стандартний відбір за загальноприйнятими критеріями якості, з прийнятним КРЕКР та морфометричними особливостями ендотелію, а під час кератопластики на етапі «back table» була проведена модифікована віскопротекція ендотеліальних клітин. По досягненню повної поверхневої епітелізації клінічний офтальмологічний моніторинг за пацієнтами у всіх досліджуваних групах здійснювався через 2, 3 тижні, 1, 3, 6, 9 та 12 місяців після трансплантації, в ході якого проводилось визначення щільності ендотеліальних клітин методом конфокальної мікроскопії. Результати. В процесі аналізу стану приживлення трансплантатів згідно визначеному КРЕКР серед реципієнтів І групи була прийнята нижня межа КРЕКР для відбору донорської рогівки для реципієнтів ІІ групи була прийнята за 50 а також факт відсутності органел та «об’ємності» ендотеліоцитів при конфокальній мікроскопіяї ex vivo. В результаті цього отримано зменшення втрати ендотеліоцитів на трансплантаті в ІІ групі в порівнянні з І, що стає статистично достовірним через 6 місяців після трансплантації. При порівнянні динаміки втрати ендотеліоцитів на трансплантатах у реципієнтів ІІІ та ІІ клінічних груп (з віскопротекцією та без неї, відповідно) ми не отримали статистично значимої різниці на всьому річному періоді спостереження, але при порівнянні І та ІІІ групи ми отримали статистично значиме зменшення втрати ендотеліоцитів вже на 3-му місяці спостереження. Якщо розглядати дану динаміку втрати ендотеліоцитів на трансплантаті у відсотковому аспекті, то за 12 місяців після НАКП в І групі ми маємо середню втрату ≈74% ендотеліоцитів, а в ІІІ групі ≈17%. Висновки. Наявність видимих органел в ендотеліоцитах, візуальна «об’ємність» ендотеліоцитів при конфокальній мікроскопії та коефіцієнт рефлективності ендотеліальних клітин рогівки < 50 (як самостійні три фактори чи в будь-якій комбінації) суттєво зменшують вірогідність виживання ендотеліоцитів на наскрізному рогівковому трансплантаті протягом першого року після трансплантації. Віскопротекція в поєднанні з якісним відбракуванням донорського рогівкового матеріалу за вищевказаними додатковими критеріями майже в 4 рази зменшує відсоток втрати ендотеліальних клітин на рогівковому трансплантаті за перший рік після трансплантації, що є попередженням розвитку пізнього ендотеліального відторгнення рогівкового трансплантату.