РОЛЬ ПОРУШЕНЬ РЕАКТИВНОСТІ ТРОМБОЦИТІВ У РОЗВИТКУ ДІАБЕТИЧНОЇ МАКУЛОПАТІЇ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ 2 ТИПУ

Abstract

Актуальність. Діабетична ретинопатія (ДР) є найбільш поширеним та соціально значущим ускладненням цукрового діабету 2 типу (ЦД2). Однією з основних причин зниження центрального зору у пацієнтів із діабетичною ретинопатією (ДР) є діабетична макулопатія (ДМП). Більшість існуючих методів дослідження ДМП засновані на наявності морфологічних змін на очному дні. Перспективним є дослідження проагрегантного стану тромбоцитів (Тц), який може ініціювати тромбози і геморагії судин сітківки, ішемію нейросенсорних клітин і глії, розвиток запалення і акумуляцію інтерстиціальної рідини. Аналіз функціональної активності Тц при діабетичній ретинопатії дозволить сформувати уявлення стосовно чинників, які можуть провокувати проагрегантний статус Тц та викликати порушення мікроциркуляції в оболонках ока і розвиток ДМП та ДМН. Мета. Дослідити роль порушень реактивності тромбоцитів в розвитку діабетичної макулопатії при цукровому діабеті 2 типу. Матеріали і методи. Дослідження було проспективним. Під спостереженням перебували 32 пацієнта (32 ока) із ЦД2, у яких за класифікацією ETDRS виявлено легку (14 пацієнта, 14 очей) і помірну (18 пацієнтів, 18 очей) стадії НПДР. Пацієнтів з ДМП при помірній НПДР також було розподілено на підгрупу А – з ДМН (n=10) та підгрупу Б (n=8) – без ДМН. При ДМП та легкою НПДР ДМН не розвинувся у жодного пацієнта. Для дослідження порушень реактивності Тц in vitro використовували агоністи - аденозиндіфосфат (АДФ), адреналін, ангіотензин-2 (Анг-2), фактор активації 32 тромбоцитів (ФАТ) і колаген. Оцінку проводили турбидиметричним методом. Для статистичного аналізу використовували пакет Medcalc. Результати. У пацієнтів з ДМП та помірної НПДР була виявлена гіперреактивність Тц стосовно чотирьох агоністів: колагену, адреналіну, Анг-2 і ФАТ. У порівнянні з ДМП при легкій НПДР встановлена більша реактивність Тц до Анг-2 (на 21,2%; р0,001), ФАТ (на 19,%; р0,001) і адреналіну (на 9,1%; р0,05). Реакція Тц на колаген відповідала діапазону гіперреактивності (57-74%) і була порівняною в обох підгрупах. У пацієнтів з ДМП при помірній НПДР був виявлений гіперадренореактивний тромбогенний фенотип: реакція Тц на колаген і ФАТ була, відповідно, на 14,7% на 13,3% менше ніж на Анг-2, (р<0,001); реакція Тц на АДФ була на 14,5% менше, ніж така на ФАТ (р<0,001). У пацієнтів з ДМП при помірній НПДР з та без ДМН відрізнялася реакція Тц на колаген і Анг-2: при наявності ДМН реакція Тц на Анг-2 перевищувала реакцію в підгрупі пацієнтів без ДМН на 5,1% (р<0,05); при відсутності ДМН реактивність Тц до колагену перевищувала на 31,3% (р<0,001) в порівнянні з пацієнтами без ДМН. Реакція Тц до адреналіну, ФАТ і АДФ статистично значуще не відрізнялася (р>0,05). Висновки. 1. Аналіз порушень реактивності Тц дозволив оцінити вплив патогенетичних факторів ЦД2 на прогресування ДМП і розвиток ДМН. 2. У пацієнтів з ДМП при легкій і помірній НПДР встановлена гіперреактивність Тц на колаген. До особливостей реактивності Тц при ДМП та помірній НПДР належать зростаючий вплив адреналіну, Анг-2 і ФАТ, що свідчило о прогресуванні порушень в симпато-адреналовій і ренін-ангіотензиновій системах, та вираженості запалення, наслідком чого був новий функціональний стан Тц (кластер), який обумовлював відповідні морфологічні зміни на очному дні. 3. Вираженість активації симпато-адреналової і ренін-ангіотензинової систем та запальної реакції можуть розглядатися як фактори ризику прогресування ДМП при НПДР, а функціональна активність α2-адренорецепторів, АТ1-рецепторів і ФАТ- 33 рецепторів Тц можуть бути інформативними індикаторами прогнозування ДМП. 4. Гіперреактивність Тц до Анг-2 є фактором ризику розвитку ДМН