ОСОБЛИВОСТІ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ ПРОКСИМАЛЬНОГО ВІДДІЛУ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ У ПАЦІЄНТІВ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ

Abstract

Вступ. В Україні частота перелому проксимального відділу стегнової кістки поступово збільшується з віком і характерна для представників обох статей. Актуальність. Розповсюдженість остеопорозу серед населення України становить 20-39% у жінок і 9-23% у чоловіків. Сумарний ризик остеопоротичних переломів в українських жінок віком 50 років становить 39,7%, у чоловіків –13,1%. Мета роботи: проаналізувати результати хірургічного лікування пацієнтів з переломами проксимального відділу стегнової кістки та низькою мінеральною щільністю кісткової тканини. Матеріали та методи. До ретроспективного аналізу включено 98 пацієнтів віком від 60 до 90 років, які знаходились на стаціонарному лікуванні в ОТЦ КНП КОР «КОКЛ» у 2017-2021 рр. Середній вік пацієнтів складав 76 років. Серед них 71,4% жінок та 28.5% чоловіків. Всі пацієнти були розподілені за класифікацією AO/ASIF: перелом шийки стегнової кістки (тип В2 n=24, тип В3 n=22), черезвертлюговий перелом стегнової кістки (тип А1 n=22, тип А2 n=20, тип А3 n=3), підвертлюговий перелом стегнової кістки (тип А1 по АО n=7). Вибір методу хірургічного лікування залежав від віку пацієнта, типу перелому та вираженності остеопорозу за даними рентгенографії. Було виконано наступні втручання: остеосинтез системою DHS (n=8), остеосинтез системою PFNA (n=46), канюльованими гвинтами (n=4), тотальне цементне ендопротезування (n=14), однополюсне ендопротезування Double-cup (n=22), остеосинтез пластиною 130º (n=4). Всім пацієнтам виконано стандартне передопераційне обстеження: рентгенографія кульшових суглобів, біохімічний та загальний аналіз крові, коагулограма, УЗД вен нижніх кінцівок. Специфічних досліджень для оцінки стану мінеральної щільності кісткової тканини не проводили. Результати. Оцінено результати лікування через 1 рік у 80 пацієнтів. За результатами проведеного ретроспективного аналізу ранніх післяопераційних ускладнень не спостерігалось. Летальність, не обумовлена оперативним втручанням, протягом першого року склала 13,2%. П’ять пацієнтів вибули з дослідження. У 22.5% (n=18) пацієнтів відмічено ускладнення: 10% – нестабільність ендопротезу, 8.75% – вторинні зміщення та 3,75% – хибний суглоб. Кількість повторних оперативних втручань склала 10%. У 8 (10%) пацієнтів спостерігалися повторні переломи через виражений ступінь остеопорозу. У 28,75% хворих відмічалася незадовільна функція кульшових суглобів, що підтверджено інтегральним показником за шкалою Харріса (67,2±5 балів). Висновки. 1. Не врахування якості кісткової тканини та ступеня вираженості остеопорозу при виборі методу хірургічного лікування у пацієнтів похилого та старечого віку з переломами проксимального відділу стегнової кістки призвело до збільшення випадків незадовільних результатів. 2. Для розробки алгоритму консервативного лікування остеопорозу у пацієнтів похилого та старечого віку з переломами проксимального відділу стегнової кістки для оцінки стану мінеральної щільності кісткової тканини в післяопераційному періоді потрібно включити денситометрію, біохімічні маркери кісткового метаболізму та кісткової резорбції з майбутнім впровадженням в роботу ортопедично-травматологічного центру.