Ефекти комплексної терапії з модифікацією способу життя у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ожирінням

Abstract

Ожиріння є глобальною проблемою сучасного працездатного населення і негативним чинником у розвитку гіпертонічної хвороби. У пацієнтів з ожирінням дисфункція жирової тканини призводить до збільшення секреції лептину. Вчасно не проведене лікування призводить до ускладнень та погіршення якості життя. Важливими є профілактика та лікування обох станів, що насамперед стосується корекції способу життя. Мета дослідження: вивчення антропометричних, морфометричних, біохімічних показників і якості життя пацієнтів з ожирінням та артеріальною гіпертензією (АГ) на фоні стандартної та модифікованої терапії з корекцією способу життя. Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів лікування 128 хворих на АГ І–ІІ стадії 1–2-го ступеня та ожиріння (середній вік – 48,4±0,9 року). до групи контролю включено 21 відносно здорову особу. Після першого обстеження пацієнти з АГ та ожирінням були розподілені на дві групи – основну (група 1) та дослідну (група 2). Пацієнти обох груп отримували стандартну антигіпертензивну терапію (інгібітори АПФ, блокатори кальцієвих каналів, тіазидні діуретики), їм було надано рекомендації щодо корекції способу життя (дієтичного харчування та режиму фізичних навантажень, необхідності відмови від куріння, обмеження споживання солі до 5 мг на добу та зменшення вживання алкоголю). На відміну від дослідної групи (група 2) пацієнти основної групи (група 1) отримали індивідуальні дієтичні рекомендації, а саме: DASH-дієта, енергетична цінність якої була менше на 300–400 ккал від добової енергетичної потреби, і поліненасичені жирні кислоти омега-3 у дозі 1007 мг (ейкозапентаєнової кислоти – 33%, докозагексаєнової кислоти – 22%), коензиму Q10 – 10 мг, вітаміну е – 3 мг 1 раз на добу протягом 60 днів. Під час розподілу хворих на групи крім віку, статі, фізичної активності також враховували комплаєнтність пацієнтів до змін способу життя, яку оцінювали за п’ятибальною системою. Пацієнти, які виявляли більше бажання та мали вищу мотивацію дотримуватись у повному об’ємі рекомендацій щодо харчування, збільшення фізичної активності, в яких показник комплаєнтності був більшим, включені в основну групу (група 1). Рекомендації щодо фізичних навантажень були однакові в обох групах – не менше 90 хв на тиждень або 30 хв тричі на тиждень, або не менше 10 тис. кроків щоденно. Проведено лабораторне біохімічне дослідження показників крові та сечі, визначення рівня лептину до початку лікування та після лікування. Якість життя пацієнтів оцінювали за опитувальником SF-36. Результати. У пацієнтів з ожирінням відсоток жирової маси (% Жм) та індекс маси тіла (ІмТ) у середньому в 1,4–1,5 раза більше, ніж в осіб контрольної групи (38,6±0,7; р<0,001; 32,3±0,3 кг/м2; р<0,001). За результатами повторного обстеження було досягнуто нормалізацію АТ у всіх хворих незалежно від тактики лікування. У 28 осіб з дослідної групи (група 2) середня маса тіла збільшилась на 1–5 кг, у 9 осіб маса тіла зменшилась, у інших 27 пацієнтів не змінилась (Me 0,0; Min -16,0; Max 10,0; р=0,01). В основній групі (група 1) зменшення маси тіла зафіксовано у 20 чоловіків і 28 жінок, тобто у 75% пацієнтів (-3,0±0,3 кг; р<0,01, Me -3,0; Min -0,7; Max -11,0). Отже, більший ефект щодо зменшення маси тіла зареєстровано у пацієнтів, які дотримувались модифікованої схеми лікування з корекцією способу життя. ІмТ у динаміці лікування в обох групах достовірно не змінився, хоча в основній групі (група 1) виявлено достовірно значуще статистичне зменшення % Жм (-2,3±0,6; р<0,01), додатково встановлено статистично значущу різницю показника між групами (р<0,01). Антропометричні показники достовірно зменшились в основній групі (група 1) пацієнтів, головним чином за рахунок окружності талії (у 26 пацієнтів; р<0,01). Компоненти якості життя, такі, як фізичне функціонування (PF), рольове функціонування (RP), інтенсивність болю (BP), що відображають фізичну активність хворих, і компоненти життєва активність (VT), соціальне функціонування (SF), рольове функціонування (RE), які є результатом психоемоційного стану хворих, були достовірно нижчими, ніж в осіб контрольної групи. Після завершення курсу лікування достовірно покращились показники компонентів PF у дослідній групі і додатково RP, BP, SF і RE в основній групі. Аналіз рівня лептину у хворих з ожирінням засвідчив гендерну залежність: у чоловіків з ожирінням 2-го і 3-го ступеня достовірно зростав рівень гормону щодо жінок і чоловіків з ІмТ < 35 кг/м. Заключення. Ожиріння патогенетично пов’язано з дисфункцією жирової тканини: 56,2% осіб мають збільшений рівень сироваткового лептину і його рівень достовірно не зменшується при зменшенні маси тіла, що виявлено на фоні симптомокомплексу психофізіологічних змін, які негативно впливають на якість життя пацієнтів та їхню прихильність до лікування. Лікування ожиріння шляхом корекції способу життя, фізичних навантажень, гіпокалорійної DASH-дієти відобразилось у покращенні якості життя і дозволило зменшити масу тіла 75% пацієнтів основної групи (група 1).