ОПТИМІЗАЦІЯ РЕКОНСТРУКТИВНО-ВІДНОВЛЮВАЛЬНОЇ ХІРУРГІЇ РУБЦЕВИХ ДЕФОРМАЦІЙ ПОВІК

Abstract

Актуальність: Як відомо, рубцеві деформації виникають внаслідок часткової втрати шкірних покровів, а також з-за зміщення тканин в результаті тракцій, що може призводити до серйозних ускладнень у вигляді лагофтальму, ектропіону, що може створити умови для виникнення кератопатії, рубцювання рогівки, та навіть перфорації очного яблука. Одним із хірургічних методів лікування цієї проблеми являється ексцизія патологічної рубцевої тканини з одномоментною пластикою дефекту вільним шкірним клаптем або з використанням шкірного клаптя на ніжці. В першому випадку можливе використання шкіри контралатеральної сторони дефекту верхньої повіки, шкіра завушної ділянки, внутрішня частина передпліччя, а в іншому – верхньої чи нижньої повіки з тієї ж сторони. Мета: порівняння результатів реконструктивних операцій при рубцевих деформаціях повік з використання ідентичного шкірного клаптя та шкірного клаптя на ніжці. Матеріал і методи: В офтальмологічному відділенні ВМКЦ ЦР спостерігали 20 пацієнтів у віці від 32-87 років з рубцевими деформаціями повік різного ґенезу. Причинами утворення дефектів повік стали військові травми (вогнепальні – 6; термомеханічні (вибухові) – 3), опіки – 4, автотравми – 3, хірургія пухлин – 4. Клінічно у всіх випадках був виявлений лагофтальм з вираженим ступенем, який варіював від 5 до 10 мм. У всіх випадках діагностовано вторинну дистрофію рогівки, а також кератопатію. Троє пацієнтів з рубцевими деформаціями нижніх повік раніше були оперованими в інших медичних закладах, де їм проводилась вільна пересадка шкіри із завушної ділянки. На момент огляду ділянки шкіри після трансплантації відрізнялись як за кольором так і товщиною, що викликало у пацієнтів незадоволення таким косметичним дефектом. Пацієнти були розділені на 2 групи. Першу групу склали 10 пацієнтів, яким з метою реконструкції була проведена вільна пересадка шкіри, другу 10 пацієнтів – пересадка шкірного клаптя на ніжці. У 9 пацієнтів була проведена блефарорафія на 2 тижні для іммобілізації верхньої повіки. В післяопераційному періоді всім пацієнтам, окрім стандартного офтальмологічного обстеження проводилось визначення швидкості та інтенсивності відновлення гемодинаміки в ділянці трансплантату. Дане дослідження проводили через 2 тижні, 1 та 6 місяців після операції. Результати і обговорення: Через 1місяць після операції у пацієнтів першої групи репаративний процес завершився формуванням рубця по границі трансплантату, але у всіх випадках визначена тенденція до ущільнення структури дерматотрансплантату зі зменшенням його площі. Також у 9 із них мала місце десквамація епідермісу з наступною регенерацією. Як результат, у пацієнтів першої групи вторинна рубцева деформація трансплантату була відзначена в 3 випадках. Десквамація епідедермісу у пацієнтів другої групи відзначена тільки в 3 випадках. У всіх них через 1 місяць після втручання відзначене формування тонкого рубця в місцях приживлення трансплантату. Рівні показників кровотоку в тканині трансплантату у пацієнтів першої групи співпадали з показниками здорових тканин лише через 3 місяці, а в другій групі пацієнтів – вже через 1 місяць після операції. Висновки: Реконструктивні операції при посттравматичних деформаціях повік з використанням пересадки шкірного клаптя на ніжці дозволяють відновити анатомічне положення та захисну функцію повік, а також отримати гарний косметичний ефект.