Дексмедетомідин в анестезіологічному забезпеченні лапароскопічних операцій при гострому холециститі

Abstract

При лапароскопічній холецистектомії (ЛХЕ) загальне знеболення має свої особливості, зумовлені створенням пневмоперитонеуму, зміною положення тіла та адсорбцією інсуфльованого газу, що обумовлює виникнення періопераційних ускладнень і потребує удосконалення програм анестезіологічного забезпечення. Мета роботи: визначити ефективність і безпечність комбінованої малоопіоїдної анестезії на основі дексмедетомідину в комплексі анестезіологічного забезпечення у хворих, яким проводяться лапароскопічні оперативні втручання з приводу гострого холециститу. Матеріали і методи. Загалом у дослідження увійшло 163 хворих, яким проведено операцію ЛХЕ в умовах загальної анестезії. Усі хворі були розподілені на 3 групи відпoвіднo дo схеми анестезіологічного зaбeзпeчeння. У 1-й групі (n = 56) проводилась малоопіоїдна анестезія (дексмедетомідин, лідокаїн, фентаніл 1–2 мкг/кг/год) зі штучною вентиляцією легень (ШВЛ); 2-а група (n = 52): прoпoфoл з фентанілом (4–6 мкг/кг/год) та ШВЛ. У 3-й групі (n = 55): наркоз ceвoфлурaнoм у комбінації з фентанілом та ШВЛ. Результати. В групах 2 і 3 на початку операції спостерігалися гіпердинамічні реакції: показники ЧСС і значення СерАТ після індукції, при інтубації на 3-й, 5-й та 7-й хвилинах пневмоперитонеуму були дещо вищими в групі 2 і 3, ніж у групі 1. Проте в групі 1 частіше спостерігалася помірна брадикардія – у 5 хворих (8,92 %), ніж у хворих групи 2 і групи 3 – відповідно 2 випадки (3,84 %) і 2 випадки (3,64 %). Загальна кількість введених наркотичних аналгетиків під час операції ЛХЕ становила: в групі 1 – 141,52 ± 23,64 мкг, в групі 2 – 426,92 ± 39,41 мкг, в групі 3 – 354,75 ± 28,63 мкг (р <0,01). Лише один пацієнт з групи 1 вимагав ондансетрону для лікування ПОНБ проти 5 і 4 з груп 2 і 3 відповідно (р <0,05). Жоден з пацієнтів усіх груп не повідомив про «відчуття» інтраопераційних подій чи «пробудження під час операції». Висновки. Застосування дексмедетомідину з інфузією лідокаїну дозволило втричі зменшити використання опіоїдів в інтраопераційному періоді та відмовитися від їх використання в післяопераційному періоді. При використанні малоопіоїдної анестезії в інтраопераційному періоді частота гіпертензивних реакцій і тахікардії не збільшувалися, проте в післяопераційному періоді у цих хворих був нижчий загальний показник використання «аналгетиків порятунку» і частота розвитку післяопераційної нудоти та блювання.