Нові фактори ризику виникнення та рецидивування птеригіуму після хірургічного лікування

Abstract

Резюме. Актуальність. Виникнення та рецидивування птеригіуму після хірургічного лікування до сих пір становить актуальну проблему сучасної офтальмології. Мета дослідження — визначення нових факто- рів, що ведуть до виникнення та рецидивування птеригіуму після хірургічного лікування. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням знаходились 203 пацієнти (232 ока) з птеригіумом. Чоловіків було 108, жінок — 95. Вік пацієнтів становив від 35 до 65 років. Давність захворювання 2,5–2,7 року. Пацієн- там було виконане хірургічне лікування птеригіуму за методом Мак-Рейнольдса з його подальшим заворо- том у кон’юнктивальний карман та за методом Арльта з його висіченням, а також за методами Мак- Рейнольдса і Арльта із використанням 0,02% розчину мітоміцину С. Огляд через 3 місяці, 6 місяців та 1 рік після оперативного втручання. Статистичний аналіз результатів клінічних досліджень проводили за допомогою пакета програм SPSS 11.0, MedStat (Лях Ю.Є., Гур’янов В.Г., 2004–2012), MedCalc (MedCalc Software bvba, 1993–2013). Результати. Встановлено, що частота виникнення рецидивів птеригіуму після хірургічного лікування за традиційним методом Мак-Рейнольдса, за методом Мак-Рейнольдса із застосуванням 0,02% розчину мітоміцину С, за традиційним методом Арльта, за методом Арльта із за- стосуванням 0,02% розчину мітоміцину С становила через 3 місяці 20, 17, 15, 8,7 %; через 6 місяців — 29,5; 27, 27, 26 %; через 1 рік — 26,5; 34,2; 30,6; 37 % відповідно. Частота рецидивів у віддалені терміни спостереження суттєво не відрізнялася (p < 0,05). Аналізувалися дані щодо ролі герпесвірусів та вірусу папіломи людини (ВПЛ) у виникненні птеригіуму. Встановлено, що у тканині птеригіуму вірусна інфекція виявлена у 50,9 % випадків, у тому числі герпесвіруси — у 33,6 % та ВПЛ — у 34,0 % випадків. Серед гер- песвірусів вірус простого герпесу (ВПГ) був виявлений у 15,1 %, цитомегаловірус (ЦМВ) — у 7,3 % і вірус Епштейна — Барр (ВЕБ) — у 11,2 %. Регресійний аналіз показав зв’язок ВПГ з ІІ і ІІІ стадією птеригіуму (p < 0,05). Для ЦМВ та ВЕБ таких залежностей виявлено не було. Встановлено зв’язок ВПЛ з І–ІІІ ста- діями птеригіуму (p < 0,01). Серед ВПЛ були виявлені 6 (34,2 %), 11 (24,1 %), 16 (21,5 %) та 18-й (20,2 %) типи. Типи 6 і 11 переважно виявлялися при перших стадіях і не виявлялися при IV стадії, типи 16 і 18 не виявлялися при І стадії (р `= 7,9е-04). Серед інших типів тільки ВПЛ-6 мав зв’язок із І та ІІІ стадіями птеригіуму (p < 0,05). У 32,1 % хворих була виявлена мікст-інфекція. Найчастішим було поєднання ВПГ та ВПЛ (30,6 % від усіх випадків мікст-інфекції), три віруси — у 2,5 % (ВПГ + ЦМВ + ВПЛ та ВПГ + ВЕБ + ВПЛ). Досліджено роль мутації V600E гена BRAF у виникненні птеригіуму. Уперше встановлено, що мутація V600E гена BRAF була виявлена у 35,3 % випадків птеригіуму. Вірогідної різниці частоти му- тації залежно від статі та віку хворих виявлено не було. Частота мутації за стадіями збільшувалася з 21,3 % при І стадії до 57,7 % при IV стадії (р = 0,0003). Регресійний аналіз показав сильний прогресуючий зв’язок наявності мутації V600E гена BRAF зі стадією птеригіуму і, відповідно, з його прогресуванням. Отже, було доведено, що наявність у тканині птеригіуму ВПГ, ВПЛ та мутації V600E гена BRAF вірогід- но впливала на прогресування птеригіуму за стадіями патологічного процесу: на I і II стадії впливали на- явність ВПЛ і BRAF+, на III — ВПГ, ВПЛ і BRAF+, на IV — тільки BRAF. Висновки. Отримані нами дані свідчать про прямий зв’язок між виникненням і рецидивуванням птеригіуму після хірургічного лікування та наявністю у хворих BRAF+ мутації та вірусів групи герпесвірусів і вірусу папіломи людини.