СУЧАНІ ПАТОГЕНЕТИЧНІ ТА ПРОГНОСТИЧНІ ЧИННИКИ РЕЦИДИВУВАННЯ ПТЕРИГІУМА, ПІСЛЯ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ

Abstract

Актуальність. Захворювання поверхні ока, становлять 32% від загальної кількості очних хвороб в Європі (Catalanotti F, David B 2014). Однією з форм захворювання поверхні ока є птеригіум або крилоподібна пліва – доброякісне фібро васкулярне новоутворення, що є наростанням кон’юнктивальної тканини на рогівку в напрямку від лімба до її центру, можливо за рахунок гіперпроліферації лімбальних клітин, що супроводжується формуванням новоутворених судин. Досягаючи оптичної зони рогівки, птеригіум призводить до зниження гостроти зору, сприяє астигматизму. До факторів, що сприяють підвищенню частоти птеригіуму, відносяться збільшення тривалості життя, збільшення часу, проведеного на відкритому повітрі, географічні особливості, вплив комп’ютерного синдрому та інші. В останні роки обґрунтовується думка про пухлинний генез птеригіума (Hussain MR, Baig M.2014) Відомо, що в його патогенезі грає роль мутація гена, що кодує білок р53, персистенція вірусу папіломи людини (тип 16 і 18), гіперекспресія гена рецептора ліпопротеїду низької щільності (LDL-R) і гена гідкосіметілглутарілкоензім-А-редуктази (НМ6-СоA R). Основним актуальним методом лікування птеригіуму залишається хірургічний. Мета: вивчити сучасні патогенетичні та прогностичні чинники рецидивування, після хірургічного лікування. Матеріал і методи. Під спостереженням знаходилось 203 пацієнта (232 ока) з птеригіумом, яким було проведено хірургічне лікування традиційними методами (за Мак-Рейнольдсом та Арльтом) та розробленим нами, модифікованим методом. Була вивчена частота й особливості рецидивування. У видалених тканинах птеригіуму були проведені молекулярно-генетичні дослідження (наявність герпевірусів, вірусу папіломи людини, а також мутації V600E гена BRAF). Вивчали їх зв'язок з рецидивуванням птеригіума. Термін спостереження 1 рік. Результати. Розповсюдженість вірусів у тканині птеригіуму склала 50,9%, у тому числі, герпевіруси – 33,6%, вірус папіломи людини (ВПЛ) – 34,0% випадків. Серед герпевірусів, вірус простого герпесу (ВПГ) був у 15,1%, цитомегаловірус (ЦМВ) – у 7,3% і вірус Епштейна-Барр (ВЕБ) – у 11,2%. Серед ВПЛ були виявлені 6 (34,2%), 11 (24,1%), 16 (21,5%) та 18 (20,2%) типи. ВПГ мав значення для прогресування захворювання, а ВПЛ – для його виникнення. Частота мутації V600E гена BRAF склала 35,3%. При цьому показано збільшення її частоти за стадіями птеригіуму: з 21,3% при І стадії до 57,7% при IV (р=0,0003), що підтверджено результатами регресійного аналізу (p<0,05). Також було встановлено сумісний вплив вірусів (ВПГ та ВПЛ) і мутації V600E гена BRAF на розвиток птеригіуму (p<0,05): на I і II стадії впливали наявність ВПЛ і BRAF+, на III – ВПГ, ВПЛ і BRAF+, на IV – тільки BRAF+. Виявлена залежність розвитку рецидивів птеригіуму після хірургічного лікування від наявності мутації V600E гена BRAF: наявність мутації V600E гена BRAF підвищувала ризик розвитку рецидивів протягом року після операції у 35,7 разів (ВШ=35,72; 95% ВІ 15,71-81,24). Регресійний аналіз показав залежність виникнення рецидиву хірургічного лікування птеригіуму від наявності мутації V600E гена BRAF і ВЕБ з правильністю 85,3%. Висновки. В результаті проведеного дослідженні була встановлена залежність виникнення рецидивів птеригіума після хірургічного лікування від наявності герпевірусів, вірусів папіломи людини. Також було встановлено, що наявність мутації V600E гена BRAF підвищувала ризик розвитку рецидивів протягом року після операції