КОНТРОЛЬ ВМІСТУ МАТРИКСНИХ МЕТАЛОПРОТЕЇНАЗ 2 І 9 В ТРАВМАТИЧНИХ РАНАХ ДОПОМІЖНОГО АПАРАТУ ОКА В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ДАВНОСТІ ТРАВМИ

Abstract

Актуальність. Тривале запалення та повільне загоєння травматичних ран допоміжного апарату ока (ДАО) призводить до формування післяопераційних рубцевих деформацій. Матриксні металопротеїнази (ММП) являються є основними ензимами ремоделювання та репарації тканин, оскільки вони сприяють міграціїї фібробластів і клітин ендотелію в строму, приймають участь в активації та деактивації факторів росту клітин, біологічно активних молекул, регулюють клітинне зростання та апоптоз, що в кінцевому результаті забезпечує баланс між синтезом та деградацією колагену. Контроль активності досліджуваних ферментів може бути показником загоєння посттравматичних ран ДАО. Мета. Дослідити вміст ММП-2 і ММП-9 в посттравматичних ранах ДАО, їх рівень в тканинах в залежності від давності травми. Матеріали та методи. Обстежено 60 пацієнтів з травматичними ранами ДАО різної давності (від 1 години до трьох тижнів з моменту травми). Біопсію тканин брали під час хірургічної обробки ран з послідуючим заморожуванням. Процедура біопсії травмованих тканин у даних осіб відповідала нормативам етичного комітету. Дві групи дослідження: контрольна (здорові тканини, отримані в результаті проведення блефаропластики) та основна (травмовані тканини). Рівні MMP-2 та MMP-9 оцінювали за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА). Після зчитування поглинання кожної мікролунки на спектрофотометрі Thermo Scientific Multiskan FC з використанням довжини хвилі 450 нм, розраховували середні значення поглинання для кожного з повторюваних стандартів та зразків. Чутливість методу становила 0,47 нг/мл для ММР-2 та 0,05 нг/мл для ММР-9. Результати обох груп порівнювали відносно оптичної щільності у відповідності до постановки експерименту за давністю травми. Результати. Встановлено підвищення рівня ММП-2 і ММП-9 у біоматеріалах з травматичних ран відносно контрольних зразків. Відмічено, що середньогрупові показники металопротеїназ-2 та -9 змінюються в динаміці спостереження залежно від терміну після травми. Показники експресії ММП-9 значно вищі, ніж у ММП-2, і достовірно перевищують рівні ММП-2 на 1 день та 2 тиждень після ушкодження (p < 0,01). Пік експресії обох металопротеїназ припадав на ранній посттравматичний період та перевищував у 2,5 рази для ММП-9 та майже у 1,5 рази для ММП-2 контрольні показники на 1 добу спостереження. Зниження рівня експресії на 1 тижні змінювалося повторним достовірним (p < 0,01) збільшенням концентрації ММП-9 в досліджуваних зразках до 100% від контрольних показників на 2 тижні. Проте рівень ММП-2 зберігався підвищеним протягом 1 тижня (пік експресії) та зменшувався майже до рівня контрольних зразків вже на 2 тижні після травми. Таким чином, поступовий спад концентрації до однакового рівня обох металопротеїназ відбувався до 3 тижня спостереження. Висновки. Дослідження матриксних металопротеїназ 2 і 9 в травматичних ранах допоміжного апарату ока різної давності показало, що пік експресії ММП-2 припадає на третю добу з моменту травми, а ММП-9 - на четверту. Зниження рівня обох ензимів відмічається на сьому добу з послідуючими коливаннями. До 21-ї доби рівень ММП-2 та ММП-9 досягає контрольних показників. Розуміння фізіологічних та патологічних явищ, пов’язаних з ММП-2 та ММП-9 під час загоєння ран, може стати можливістю для регуляції репарації та ремоделювання тканин, виявлення нових методів лікування інфікованих ран та ран, які тривало не загоюються.