ВАРІАНТИ ПОЄДНАННЯ ДІАБЕТИЧНОЇ РЕТИНОПАТІЇ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ 2 ТИПУ З ПЕРВИННОЮ ВІДКРИТОКУТОВОЮ ГЛАУКОМОЮ

Abstract

Актуальність. Дослідженню глаукомного статусу у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) та діабетичною ретинопатією (ДР) присвячено невелику кількість публікацій. Встановлено, що розповсюдженість глаукоми у хворих на ЦД2 становить 15,6%, що у 5-6 разів вище, ніж у загальній популяції. Відомо, що ЦД2 збільшує частоту глаукоми на 36%. Хворі на ЦД2 мають, в середньому, в два рази вищий відносний ризик розвитку глаукоми, тоді як наявність ДР такий ризик ще збільшує. Це дає підставу вважати, що існує взаємозв’язок між ЦД2 та глаукомою. Спільність патогенетичних механізмів ДР при ЦД2 та глаукомної оптичної нейропатії (ГОН) при первинній відкритокутовій глаукомі (ПВКГ) обґрунтовує необхідність вивчення клінічних варіантів їх сполучення. Мета: дослідити варіанти поєднання діабетичної ретинопатії при цукровому діабеті 2 типу з первинною відкритокутовою глаукомою. Матеріал та методи. Було обстежено 301 пацієнт з ЦД2 та ПВКГ, 164 пацієнта, які мали ЦД2 та ДР, але не мали ПВКГ; 81 пацієнт, які мали ПВКГ, але не мали ЦД2 та 103 пацієнти, які не мали ні ЦД2, ні ПВКГ. Загалом обстежено 649 пацієнтів (649 очей). Стадію ДР встановлювали за класифікацією Американської академії офтальмології (2002); стадію ПВКГ – за класифікацію А.П. Нестерова і А.Я. Буніна (1976 р.) і класифікацію периметричних змін за стадіями глаукоми. Для статистичних досліджень використано програми MedStat і MedCalc v.15.1 (MedCalc Software bvba). Побудову моделей логістичної регресії здійснювали у модулі GLZ програми Statistica 10 (StatSoft, Inc. USA). Результати. Серед пацієнтів із сполученням ДР та ПВКГ у 42,9% спочатку розвивався ЦД2, до якого через 1-7 років долучалася ПВКГ. Інші 57,1% пацієнтів мали спочатку розвиток ПВКГ, а згодом (через 1-8 років) – ЦД2. Переважна кількість пацієнтів з ЦД2 та ПВКГ (79,1%) мали ІІ та ІІІ стадії ПВКГ. IV стадію ПВКГ мали 14,6% пацієнтів, у яких спочатку розвивалася ПВКГ з тривалістю захворювання від 10 до 30 років (в середньому 20,5±0,8 років). Серед пацієнтів, які мали ЦД2 та ПВКГ, доля нормотензивної глаукоми (НТГ) склала 18,6%. Всі ці пацієнти мали ІІ або ІІІ стадії. Розрахунок індексу прогресії за відношенням стадії захворювання до його тривалості показав, що обтяження ПВКГ розвитком ЦД2 не пришвидшує прогресії а ні ГОН, а ні ДР. При розвитку ПВКГ у хворих на ЦД2, прогресія ГОН суттєво (у 2,8 рази) пришвидшувалася. Регресійний аналіз показав, що вік пацієнта, наявність, стадія та тривалість ПВКГ впливу на ризик ДР не мали. Натомість, ризик ПВКГ прямо залежав від тривалості ЦД2 і величини внутрішньоочного тиску, негативним предиктором була гострота зору. Серед хворих з ДР ймовірність розвитку ПВКГ була вища у жінок. Вік пацієнта, показники вуглеводного обміну та стадія ДР впливу на ризик ПВКГ не мали. Була розроблена регресійна модель розрахунку ймовірність ПВКГ у хворих на ДР з точністю прогнозу 85,7% (ВШ 35,82; 95% ВІ 22,92-56,00). Визначені межові значення предикторів розвитку ПВКГ: тривалість ЦД2 більш 3,5 років, внутрішньоочний тиск вище 23,2 мм рт. ст., гострота зору менше 0,8 ум. од. Висновки. 1. В результаті проведенного дослідження встановленно варианти поєднання ПВКГ та ДР при ЦД2 2. Вперше описано феномен взаємообтяження перебігу ДР та ПВКГ у пациєнтів с ЦД2