Лапароскопічна преперитонеальна алопластика післяопераційних вентральних гриж.

Abstract

Мета. Підвищити ефективність хірургічного лікування післяопераційних вентральних гриж шляхом виконання лапароскопічної преперитонеальної алогерніопластики. Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів хірургічного лікування 126 хворих із післяопераційними вентральними грижами віком від 30 до 75 років, які були прооперовані в клініці кафедри хірургії і проктології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика за період з 2012 по 2019 р. Жінок було 80 (63,5%), чоловіків – 46 (36,5%). Середній вік пацієнтів становив (54,7 ± 3,3) року. Відповідно до класифікації Європейської асоціації хірургів–герніологів (The European Hernia Society – EHS, Гент, Бельгія, 2008 р.) розподіл післяопераційних вентральних гриж був таким: грижі M1W1R0 діагностовано y 6 (4,8%) пацієнтів, M2W1R0 – y 12 (9,5%), M2W2R0 – y 14 (11,1%), M3W1R0 – y 10 (7,9%), M3W2R0 – y 11 (8,7%), M3W3R0 – y 8 (6,3%), M4W1R0 – y 7 (5,6%), M4W2R0 – y 3 (2,4%), M4W3R0 – y 5 (4,0%), M5W1R0 – y 8 (6,3%), M5W2R0 – y 4 (3,2%), M2–3W2R0 – y 19 (15,1%), M3–4W2R0 – y 8 (6,3%), M3–4W3R0 – y 4 (3,2%), M1–4W3R0 – y 4 (3,2%), M3–5W3R0 – y 3 (2,4%). Пацієнтів із післяопераційними вентральними грижами великих розмірів (W3) і діастазом прямих м’язів живота понад 5 см не включали в дослідження. В залежності від методики виконання алогерніопластики післяопераційних вентральних гриж хворі були розподілені на дві групи. У 1–й групі у 63 (50%) хворих виконали удосконалену лапароскопічну преперитонеальну алогерніопластику з трансфасціальним зшиванням країв дефекту черевної стінки. У 2–й групі у 63 (50%) хворих виконали відкриту преперитонеальну алогерніопластику. В обох групах хворих для алогерніопластики використовували легкі поліпропіленові сітки. Результати. Лапароскопічна алопластика післяопераційних вентральних гриж із трансфасціальними швами, яку застосовували у 1–й групі хворих, мала суттєві переваги: значно менша інтенсивність післяопераційного болю, зменшення частоти сероми на 94% – відносний ризик 0,06 (0,01 – 0,28), p<0,001; ризику нагноєння післяопераційної рани на 90% – відносний ризик 0,10 (0,01 – 1,98), p=0,211; ризику виникнення хронічного інфільтрату на 86% – відносний ризик 0,14 (0,01 – 2,70), р=0,369. У цілому щодо всіх ускладнень (безпосередні результати) відмічено зниження ризику їх виникнення на 93% – відносний ризик 0,07 (0,02 – 0,28), p<0,001 у пацієнтів 1–ї групи у порівнянні з пацієнтами 2–ї групи. Віддалені результати хірургічного лікування післяопераційних вентральних гриж також підтверджують перевагу лапароскопічної преперитонеальної алогерніопластики із трансфасціальним зшиванням країв дефекту над відкритою преперитонеальною алопластикою: зменшення ризику розвитку хронічного болю на ділянці передньої черевної стінки на 68% – відносний ризик 0,32 (0,03 – 3,18), p=0,617 та ризику виникнення рецидиву грижі на 87% – відносний ризик 0,13 (0,01 – 2,67), p=0,367. Висновки. Виконання лапароскопічної преперитонеальної алогерніопластики при післяопераційних вентральних грижах (1–ша група хворих) завдяки мінімізації хірургічної дисекції тканин черевної стінки супроводжується значно меншою інтенсивністю післяопераційного болю та меншою частотою післяопераційних ускладнень у порівнянні з відкритою преперитонеальною алогерніопластикою (2–га група хворих), а саме: у 1–й групі частота сероми становила 3,2%, у 2–й – 34,9%, у 1–й групі не фіксували нагноєння післяопераційної рани, запального інфільтрату черевної стінки, у 2–й групі частота цих ускладнень становила 6,4 та 4,8% відповідно, у 1–й групі хронічний післяопераційний біль спостерігали у 2,1% хворих, у 2–й – у 6,3%, у 1–й групі рецидиву грижі не було, у 2–й групі частота рецидиву грижі становила 6,3%.