Роздуми про вчителя

Abstract

РОЗДУМИ ПРО ВЧИТЕЛЯ Якщо обернутись назад і поглянути на доленосні і найцікавіші сторінки прожитих років, завжди знайдемо за що подякувати Творцеві і людям, що своїм впливом і працею приклались до того, як склалась наша доля. Перша і пожиттєва молитовна вдячність Господу за саме наше життя і всі його барви, зміст, радості і хвилювання, любов і сподівання, приємності і здобутки, зустрічі і науку… Доземний уклін, вічна любов і безмежна вдячність нашим Святим Батькам… Серед тих, кого нам послав Всевишній на життєвому шляху і хто відкрив нам науку буття, праці, досягнень, розвитку, формував з нас сьогоднішню особистість особливе місце належить нашим Вчителям. Кожен з нас має за що подякувати своїм Вчителям! Серед просвітлених, турботливих, мудрих, талановитих, працелюбних, невтомних, відданих іншим, непересічних особистостей наші Вчителі з дитячого садочку, Школи - перші Вчителі, які вчили нас мові, культурі, історії, всім важливим предметам, на яких ґрунтуються всі наші знання, наші неперевершені Вчителі з Університету, які будували міцну основу нашої професійної фахової підготовки, вкладаючи не тільки знання, але і свій неоціненний досвід, ділячись особистими секретами спеціальності, здобутими десятилітньою працею. Серед тих, кому особисто мені хочеться доземно вклонитись унікальні Академіки і Професори, корифеї педіатрії і гастроентерології, інфекційних хвороб, і гепатології, фітотерапії та інших спеціальностей, корифеї з України, корифеї з університетських клінік Відня (Австрії), клінік Парижа (Франція), Чехії, Великобританії, Німеччини, Польщі, Греції, у яких пощастило безпосередньо навчатися роками в різний час, серед яких корифеї-легенди світового рівня професори П.М.Гудзенко, О.М.Лукьянова, А.Стахер, Вейпль, Гангл, О.Горникевич, Наварро, Бернар, Вейпль, Урбанек, «Нобілевські» лауреати професори Джордж Вітулкас і Матіас Дорци, з якими мав благословення не тільки вчитись, співпрацювати, але і тісно товаришувати і бути членом вузького родинного кола близьких друзів-однодумців протягом багатьох десятиліть. Я народився в медичній сім’ї, мій тато академік, професор Заслужений діяч науки П.С.Мощич був не тільки корифеєм педіатрії і Головним педіатром МОЗ України, Вчителем тисяч українських педіатрів, але і засновником української школи дитячих інфекціоністів, фундатором української школи дитячих кардіологів і ревматологів, очолював декілька кафедр НМУ ім. О.О.Богомольця і відповідно створив для мене і брата можливість знати всіх інших корифеїв різних напрямків української медицини, які бували у нас дома і до яких ми самі часто ходили в гості. Саме тому світила медицини для мене завжди були часто близьким і знайомими з дитинства друзями нашої сім'ї і це здавалось для мене завжди природнім і Вчителі часто були Друзями. Хочу особливим чином зазначити, що виняткове місце в сузір’ї моїх унікальних Вчителів належить моєму «Першому Вчителю» Тетяні Дем’янівні Поповій. Фактично я отримав від Господа свого найулюбленішого Вчителя на все життя в той час, коли був студентом другого курсу Медичного Університету-КМІ імені О.О.Богомольця. Наше знайомство відбулося «з легкої руки» близького приятеля нашої сім’ї професора Любомира Антоновича Пирога (великого патріота України, майбутнього депутата Верховної Ради і голови комітету з медицини, академіка, завідувача кафедрою урології, президента Всеукраїнського лікарського товариства). Так сталося, що якось в розмові з моїми Батьками у нас дома Любомир Антонович розповів як чудово були поліковані його власні діти гомеопатом Т.Д.Поповою. Запропонував організувати для мене, як для студента – медика знайомство з Тетяною Дем’янівною. Познайомивши спочатку з своєю давньою приятелькою завідуючою аптекою «Лікарські рослини та гомеопатичні ліки» (що була на вул. Червоноармійській, недалеко Палацу Україна) Ніною Дмитрівною Москаленко (невтомним будівничим гомеопатичної фармацевтичної служби в тодішній Україні і союзних республіках), узгодив нашу зустріч і знайомство з Т.Д.Поповою в приміщенні аптеки. Це був 1977 рік. Ми познайомились в «гомеопатичній аптеці» спочатку з Тетяною Дем’янівною, а через кілька днів і з батьком-Дем’яном Володимировичем Поповим - засновником і незмінним керівником усіх зборів причетних до гомеопатії лікарів і фармацевтів-майбутньої «Київської гомеопатичної Школи». Під час першої нашої зустрічі з Тетяною Дем’янівною ми мали досить тривалу розмову. Доктор Попова запропонувала мені самому пересвідчитись в дієвості цього напрямку медицини і самих гомеопатичних ліків і «укріпити» моє горло, яке часом створювало для мене проблеми і прийняти кілька монопрепаратів виробництва цієї заслуженої аптеки. Практично я був 15 -20 хвилин «пацієнтом» Т.Д.Попової і близько вперше ознайомився з методикою гомеопатичної консультації і підбору гомеопатичних ліків. Через короткий час Тетяна Дем’янівна поцікавилась моїми особливими інтересами в медицині і який медичний фах я хочу поглиблено вивчати, запропонувала мені оволодіти наукою і практикою Гомеопатії, як цікавого традиційного європейського медичного напрямку. Мені були запропоновані участь у всіх консультативних прийомах самої Тетяни Дем’янівни, які я відвідував понад 10 років, і консультаціях Дем’яна Володимировича Попова, консиліумах, навчальних семінарах, спочатку, як учень-слухач, а через рік вже і як доповідач постійної школи-семінару для медиків в приміщенні гомеопатичної аптеки. Так йшли роки. Майже відразу Тетяна Демянівна мене прийняла, як на той час єдиного і першого учня у «вузьке коло» родини, запрошуючи в дім на вул. Комінтерна, де проживав Д.В.Попов і в Ірпінь в маєток свого батька, де ми мали тривалі особисті розмови на різноманітні теми, які могли торкатися і мистецтва і медицини, історії і культури, або в колі сім’ї Попових за чаєм, обідом, або якимись солодощами тривали в дуже затишній невимушеній атмосфері цікаві багатогодинні спілкування і «наука». До мене Тетяна Дем’янівна відносилась завжди особливим чином, довіряючи як родинні секрети, так і фахові секрети, часто радячись зі мною і навіть з моїми батьками в певних особливо важливих питаннях. Так я набув свого Першого Вчителя, яка мене поступово вводила в Гомеопатію. Перші три роки нашого спілкування і мого практичного навчання на консультативних прийомах Тетяни Дем’янівни мені було заборонено читати будь-яку літературу з гомеопатії, роблячи акцент на тому, що я маю лише уважно слухати і записувати все, про що я чую на прийомах. Паралельно дуже великий пласт питань практичного застосування препаратів, огляду і обстеження пацієнта, трактування отриманої інформації з метою визначення призначення були важливим компонентом наших постійних спілкувань і мого практичного сталого навчання. Приблизно з третього року навчання (з кінця 4-го, початку 5-го курсу мого навчання в КМІ) Т.Д.Попова запропонувала мені вести в її кабінеті в Поліклініці Обласної лікарні консультації пацієнтів, застосовуючи і вдосконалюючи мої знання, вміння практичної роботи лікаря гомеопата. Роки нашого спілкування були наповнені також постійними професійними вдосконаленнями, дискусіями і спільними консиліумами з лікарями-подругою Тетяни Дем’янівни ще зі школи Маєю Олександрівною Яковчук (яка колись вчилась у мого Тата в КМІ) - єдиного на той час педіатра-гомеопата, Елізаветою Лазаревною Брегман - єдиного на той час акушер-гінеколога гомеопата, а потім і Інною Яковлівною Зелекман - лікарем психіатром, яка була трошки молодшою за названих колег (у яких я також навчався тонкощам педіатричного, гінекологічного, психіатричного підходів до розуміння цілісного організму пацієнта, особливостей оцінки і знаходження вірного і ефективного призначення). Практично це і була майже вся громада лікарів-гомеопатів на той час. В кінці 70-х років Тетяну Дем’янівну запросили прочитати декілька факультативних лекцій з гомеопатії для студентів-медиків КМІ, що з властивим їй талантом винятково професійно і цікаво реалізувала моя Вчителька. Студенти медики активно зацікавились почутим матеріалом і поступово декілька з них були запрошені на семінари в гомеопатичну аптеку, які регулярно щомісяця проводились разом Тетяною Дем’янівною і Дем’яном Володимировичем Поповим. Так поступово росла гомеопатична громада майбутніх лікарів-гомеопатів, моїх колег, друзів однодумців в гомеопатії, багато з яких сьогодні належать до ветеранів і корифеїв «української школи гомеопатії». На початку моєї «науки» Вчитель Попова визначила на багато років мою функцію як своєї правої руки в надважливих подіях і потребах розвитку гомеопатичної служби в Києві, України і Союзі. Волею Тетяни Дем’янівни мене було введено в правління Всесоюзного Товариства гомеопатів, я постійно супроводжував її на всіх заходах, як в Києві, так і в інших містах, столиці тодішньої держави на нарадах на рівні Академії Наук в Москві, Ленінграді, Києві, виступаючи з доповідями на всіх рівнях, де Тетяна Дем’янівна проявила себе геніальним дипломатом, організатором, вміло об’єднуючи і створюючи коло однодумців, навіть серед представників академічної науки, академічної медицини. Разом з Тетяною Дем’янівною за її пропозицією я приймав участь в нарадах в МОЗ України, створенні Госпрозрахункової гомеопатичної поліклініки на вул. Володимирській 37, Центрі Гомеопатії МОЗ, підготовці перших офіційних програм з «інформації і стажування з гомеопатії» для лікарів, підготовці і читанні лекцій з гомеопатії для лікарів починаючи з Київської Обласної лікарні в 1980 році, в Москві, Ленінграді, інших регіонах союзу. Також постійно я брав участь у всіх нарадах разом з Т.Д. Поповою, де розглядались питання розвитку гомеопатії в Україні і Союзі. В 1989році мене, як кандидата медичних наук і людину з понад 10-літнім досвідом в гомеопатії Тетяна Дем’янівна запросила на посаду директора наукової програми і члена Правління новоствореного Центру Гомеопатії МОЗ, куди я був працевлаштований відразу після наказу МОЗ про його створення (головою Правління була призначена МОЗ України Т.Д.Попова). За ініціативи Т.Д.Попової мені випало займатись багатьма питаннями організації і проведення Міжнародних і Всесоюзних з’їздів з гомеопатії, включно Міжнародної Медичної Гомеопатичної Спілки (OMHI) в1991 році в Києві, організації і проведенні міжнародних семінарів і зустрічей з колегами з Європейcьких країн, в яких потім мені випало стажуватись і активно спілкуватись з представниками гомеопатичної лікарської спільноти. На всіх рівнях Тетяна Дем’янівна виступала, як Головний Гомеопат МОЗ України, президент Всесоюзного товариства гомеопатів, найавторитетніший гомеопат Східної Європи, талановитий організатор, педагог, лікар, що вміла власним прикладом заразити не тільки нас - своїх учнів, але і примусити постійно вдосконалювати нашу лекторську педагогічну і лікарську майстерність, за що ми завжди були і будемо їй вдячні. В 1989 році Тетяна Дем’янівна познайомила мене із завідуючою кафедри фармхімії, фармакогнозії і фітотерапії КДІУЛ професором Н.П.Максютіною з метою організації і читання мною окремих лекцій з гомеопатичної медицини для лікарів і провізорів, які навчалися на кафедрі. На базі цих курсів за ініціативи Тетяни Дем’янівни були створені перші не тільки в Україні, Союзі, але і в Східній Європі державні курси ТУ «Основи гомеопатії» для медиків усіх спеціальностей, які за пропозицією Вчителя були мені доручено очолити з 1990 року. Перші цикли ТУ «Основи гомеопатії», програма курсу мною були створені за безпосередньої участі і підтримки Т.Д.Попової, затверджені Вченою радою, впроваджені в навчання, яке проводиться в оновленому вигляді до цього часу вже на протязі 30 років. З легкої руки і ініціативи Т.Д.Попової до цього часу навчання на циклах ТУ «Основи гомеопатії» пройшли понад 4 тисячі лікарів і провізорів з України, ближнього і дальнього зарубіжжя, включно теперішніх країн ЄС. За своє насичене і творче життя Т.Д.Попова стояла біля витоків дуже багатьох подій, важливих для розвитку і ствердження гомеопатії і її авторитету, як в Україні, так і у світі. Т.Д.Попова була визнаним лідером гомеопатії в тодішньому Союзі, ініціатором створення професійного об’єднання лікарів і провізорів гомеопатичної медицини, створила перше в Києві госпрозрахункове гомеопатичне консультативне відділення, Першу в Києві госпрозрахункову Гомеопатичну Поліклініку, перший не тільки в Україні і Союзі, але і в Східній Європі державний Центр Гомеопатії МОЗ України, перші курси тематичного удосконалення з гомеопатії в Київському державному інституті удосконалення лікарів (до тепер очолюване її учнем і послідовником в переіменованому КДІУЛ в НМАПО імені П.Л.Шупика), за визначальної участі нашого Вчителя в 1998 році, за ініціативи О.П.Іваніва, за участі Н.Д.Москаленко, учнів Тетяни Дем’янівни: сина А.В.Попова, В.Ж Біхунової, О.П.Мощича, Л.М.Бадьї, О.Ф.Фінберг, В.М.Ніколаєва, В.О.Рудовської була створена Асоціація гомеопатів України. Велику частину свого життя я був обдарований радістю щоденного спілкування з Першим Вчителем. Більшість своїх досягнень в практичній медичній діяльності, лекторській викладацькій роботі в різних куточках України, Східної і Західної Європи, всі свої професійні лікарські досягнення, досвід і авторитет я незмінно пов’язую і завдячую саме моєму Першому Вчителеві в Гомеопатії Заслуженому лікарю України Тетяні Дем’янівні Поповій. З нагоди 90-літнього ювілею Т.Д.Попової я разом з моїми друзями і колегами-учнями Тетяни Дем’янівни зичу найулюбленішому і найшанованішому Першому Вчителеві здоров’я, радості від дітей і онуків, Божого благословення на многії і благії літа! Доктор медичних наук, професор Член Віденської міжнародної Академії загальної медицини (Австрія), Нью-Йоркської Академії наук (США), Європейського товариства гепатологів (Франція), Європейської Комісії з гомеопатії (підкомісії з питань освіти та наукових досліджень), експерт Державного експертного (фармакологічного) центру МОЗ України (комісія з фітотерапевтичних і гомеопатичних лікарських засобів), професор кафедри дитячої оториноларингології, аудіології і фоніатрії НМАПО імені П.Л.Шупика, професор кафедри спеціальної психології і медицини НПУ імені М.П.Драгоманова, директор Міжнародної Школи класичної Гомеопатії Мощич О.П.