Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://lib.inmeds.com.ua:8080/jspui/handle/lib/2353
Назва: МАРКЕРИ АПОПТОЗУ У ВНУТРІШНЬООЧНІЙ РІДИНІ У ПАЦІЄНТІВ З ПЕРВИННОЮ ВІДКРИТОКУТОВОЮ ГЛАУКОМОЮ
Автори: Могілевський, С.Ю.
Сердюк, А.В.
Дата публікації: 2020
Видавництво: Науково-практична конференція з міжнародною участю Рефракційний пленер`20, 15-17-жовтня 2020 р., Київ: матеріали. - Київ. - 2020.
Короткий огляд (реферат): Актуальність. Первинна відкритокутова глаукома (ПВКГ) посідає друге місце серед причин сліпоти в світі. Поширеність глаукоми у дорослих віком 18 років і старше в Україні склала в 2016 році 452,7, в 2017 році – 458,0 на сто тисяч населення відповідно. Питання своєчасної діагностики глаукоми, визначення швидкості прогресування захворювання та вдосконалення методів хірургічного лікування залишаються актуальними. Пошук нових інформативних маркерів та методик прогнозу прогресування глаукомної оптичної нейропатії (ГОН) при ПВКГ є актуальним завданням. Раніше нами було встановлено, що прогресування ГОН після різних видів хірургічного лікування ПВКГ спостерігається у 10-15% пацієнтів. Відомо, що головним механізмом ГОН є апоптична загибель гангліозних клітин сітківки. Мета: дослідити маркери апоптозу у внутрішньоочній рідині у пацієнтів з первинною відкритокутовою глаукомою. Матеріали і методи. Під нашим спостереженням перебувало 69 пацієнтів (69 очей) з ПВКГ І-ІІІ стадій, яким була виконана трабекулектомія з імплантацією шунта Ex-Press. У внутрішньоочній рідині (ВОР) досліджували маркери апоптозу – фактор некрозу пухлин-α (TNFα), Fas-ліганд (FasL) і розчинну форму Fas-рецептору (sFas/APO-1) методом імуноферментного аналізу. Контрольну групу склали 25 пацієнтів, яким була виконана факоемульсіфікація з приводу вікової катаракти. Статистичний аналіз результатів проводили за допомогою пакета програм SPSS 11.0, MedStat. Розраховували середню (M) та її стандартне відхилення (SD). Для проведення парних порівнянь використовували тест Tukey HSD для нерівних розмірів вибірок та t-критерій Стьюдента для парних незалежних міжгрупових порівнянь. Для множинного порівняння використано критерій Фішера (F; дисперсійний аналіз). У всіх випадках проведення аналізу критичний рівень значущості був прийнятий рівним 0,05. Результати. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що рівень TNFα при І стадії ПВКГ склав 1,55±0,97 пг/мл, при ІІ стадії – 2,16±0,88 пг/мл, при ІІІ – 2,52±0,45 пг/мл, в контрольній групі – 1,11±0,76 пг/мл. Рівень FasL при І стадії ПВКГ склав 29,5±11,5 пг/мл, при ІІ стадії – 38,2±13,4 пг/мл, при ІІІ – 41,5±6,7 пг/мл, в контрольній групі – 22,4±3,8 пг/мл (F=22,36; p<0,001). Рівень sFas/Apo-1 при І стадії ПВКГ склав 1,02±0,37 нг/мл, при ІІ стадії – 0,83±0,31 нг/мл, при ІІІ – 0,66±0,16 нг/мл, в контрольній групі – 1,05±0,12 нг/мл (F=14,65; p<0,001). Слід зазначити, що вміст TNFα у ВОР був суттєво збільшеним у пацієнтів з ІІ і ІІІ стадіями ПВКГ у порівнянні з контролем (p<0,001). Статистично значущої різниці між контролем і І стадією та між І і ІІ стадіями виявлено не було (р=0,473 та р=0,191, відповідно). Вміст TNFα найвищим був у ВОР пацієнтів з ІІІ стадією ПВКГ та перевищував значення у контролі (у 2,3 рази; p<0,001) та при І стадії (у 1,6 рази; р=0,011). Різниця між ІІ і ІІІ стадіями була статистично незначною (p=0,350). Аналогічні різниці між стадіями ПВКГ відмічені за вмістом у ВОР FasL, який був максимальним у ВОР пацієнтів із ІІІ стадією і перевищував такий у контролі (у 1,9 рази; p<0,001) та при І стадії (у 1,4 рази; p=0,010). Різниця між ІІ і ІІІ стадіями була статистично незначною (p=0,584). Також було встановлено, що на відміну від TNFα та FasL, вміст у ВОР sFas/Apo-1 відповідно до стадії ПВКГ був нижчим. Статистично значуще вміст sFas/Apo-1 не відрізнявся між ВОР пацієнтів контрольної групи і при І стадії ПВКГ (р=0,983), а мінімальним він виявився у пацієнтів із ІІІ стадією ПВКГ (був нижчим за контроль у 1,6 рази; р<0,001). Проведені множинні порівняння встановили статистичну значущість тенденцій змін вмісту всіх вивчених маркерів апоптозу за стадіями ПВКГ (р<0,001). Висновки. 1. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що згідно до стадії ПВКГ вміст у внутрішньоочній рідині TNFα та FasL збільшувався, а sFas/Apo-1 – зменшувався (p<0,001). 2. Найбільший абсолютний приріст у внутрішньоочній рідині був відмічений для TNFα.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://lib.inmeds.com.ua:8080/jspui/handle/lib/2353
Розташовується у зібраннях:Кафедра офтальмології

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
ТЕЗИ_112020.docx192.43 kBMicrosoft Word XMLПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.