СПОСІБ ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРЕБІГУ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ У ПАЦІЄНТІВ НА ДІАБЕТИЧНУ МАКУЛОПАТІЮ ТА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2 ТИПУ

Abstract

Актуальність. Діабетична ретинопатія (ДР) – неспецифічне судинне ускладнення цукрового діабету (ЦД) як першого, так і другого типу (ЦД2), яке нерідко призводить до слабкозорості і сліпоти (Алифанов ИС, Сакович ВН, Алифанова ТА., 2019). У світі серед основних причин сліпоти в людей віком понад 50 років ДР становить 13% (Варивончик ДВ., 2016). Однією з основних причин зниження центрального зору в пацієнтів із ДР і ЦД2 є діабетична макулопатія (ДМП), основним симптомом якої є діабетичний макулярний набряк (ДМН), що розвивається у 20% пацієнтів. Для лікування важких і стійких до консервативного і лазерного методів, а також інтравітреальної анти-VEGF терапії та терапії глюкокортикостероїдами, форм ДМП застосовують різні види вітректомії. Після виконання найсучасніших втручань можливий розвиток рецидивів ДМП і ДМН у найближчі та віддалені терміни спостереження; їх частота варіює за даними літератури: 6,6-20,8% через 1 місяць та 20,8-83,3% через 1 рік. Мета. Розробити спосіб прогнозування перебігу післяопераційного періоду у пацієнтів на діабетичну макулопатію та цукровий діабет 2 типу. Матеріал і методи. Під нашим спостереженням перебувало 313 пацієнтів (313 очей), яким було проведено різні види вітреоретинальних втручань: 1-а група ‒ 78 пацієнтів (78 очей), яким виконали трипортову закриту субтотальну вітректомію 25+ (ЗСВ); 2-а група ‒ 85 пацієнтів (85 очей) – ЗСВ з пілінгом внутрішньої пограничної мембрани (ВПМ); 3-я група ‒ 81 пацієнтів (81 око) – ЗСВ з пілінгом ВПМ та етапом панретинальної лазеркоагуляції (ПРЛК); 4-а група ‒ 69 пацієнтів (69 очей) – ЗСВ з пілінгом ВПМ, етапом ПРЛК та факоемульсифікацію катаракти (ФЕК). У крові пацієнтів до хірургічного втручання методом імуноферметного аналізу було визначено рівень PDGF-BB, TNFα і проведено аналіз генетичних поліморфізмів rs1800818 гена PDGFB і rs1800629 гена TNFα методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у реальному часі. Досліджували їх зв'язок з рецидивами ДМП після вітреоретинальних втручань, а також із початковою центральною товщиною сітківки (ЦТС0) та степенем вираженості ДР (в балах за шкалою ETDRS). На підставі отриманих результатів розробили новий метод їх прогнозування. Результати. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що значущими чинниками розвитку рецидивів ДМП після різних видів вітреоретинальних втручань були вміст у крові PDGF-BB і TNFα та генотипи поліморфізмів rs1800818 гена PDGFB і rs1800629 гена TNFα, ДМН – вміст у крові PDGF-BB і ЦТС0 та генотипи поліморфізмів rs1800818 гена PDGFB і rs1800629 гена TNFα. Для розробки математичної моделі прогнозу ДМН в якості залежної змінної ми запропонували індекс прогресування ДМН (ІПМН), що характеризував перебіг макулярного набряку (прогресування або регресування) та становив середнє арифметичне значення швидкості зміни показників ЦТС упродовж 1 го року спостереження після початку лікування ДМП. ІПМН дозволив розподілити можливі поєднання генотипів на три групи: які сприяють регресії (СС-GG; CC-GA; TC-GG), зі стабільним значенням (TC-GA i TC-AA) або які сприяють прогресії (TT-GG; TT-GA i TT-AA) діабетичного макулярного набряку. На підставі отриманих результатів нами було створено в операційному середовищі програми Excel калькулятор прогнозу перебігу післяопераційного періоду, який включав розраховані результати ІПМН та його інтерпретацію (прогресуючий, стабільний, регресуючий), а також можливий розвиток рецидивів діабетичної макулопатії після хірургічного лікування. Висновки. 1.На підставі проведених досліджень встановлені нові фактори ризику рецидивів ДМП у пацієнтів із ЦД2 після різних вітреоретинальних втручань. 2.Розроблено калькулятор прогнозу перебігу післяопераційного періоду.