ДО ПИТАННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ РЕЦИДИВІВ ДІАБЕТИЧНОЇ МАКУЛОПАТІЇ ПІСЛЯ ВІТРЕОРЕТИНАЛЬНИХ ВТРУЧАНЬ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ

Abstract

Актуальність. Основною причиною інвалідизації внаслідок діабетичних уражень зору є розвиток діабетичної ретинопатії (ДР) та діабетичної макулопатії (ДМП), а втрата зору відбувається внаслідок розвитку діабетичного макулярного набряку (ДМН) (Пасечникова НВ с соавт., 2010; Величко ПБ, 2015; Путиенко АА с соавт, 2016; Алифанов ИС с соавт., 2019). ДМП із переходом у ДМН – одна з найбільш несприятливих форм ДР, його частота має прямий кореляційний зв’язок із ступенем тяжкості ЦД (Братко ГВ с соавт., 2015; Захаров ВД с соавт., 2018). Традиційними методами лікування ДМП є консервативний та лазерний, а також інтравітреальне введення анти-VEGF препаратів і глюкокортикостероїдів, а для лікування більш важких форм ДМП використовують різні види вітреоретинальних втручань (Пасечникова НВ с соавт., 2010; Балашевич ЛИ, Измайлов АС, 2012). Можливий розвиток рецидивів ДМП і ДМН після цих втручань у найближчі та віддалені терміни спостереження. Є дані, що їх частота варіює від 6,6% до 20,8% через 1 місяць та від 20,8% до 83,3% через 1 рік (Величко ПБ с соавт., 2015; Бикбов ММ с соавт., 2018; Зайнуллин РМ, 2018). Мета. Розробити проект робочої класифікації рецидивів діабетичної макулопатії після вітреоретинальних втручань у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Матеріал і методи. Проведено аналіз ефективності вітреоретинальних втручань та характеру і частоти рецидивів ДМП та ДМН у 313 пацієнтів (313 очей) із ДР та ЦД2, яким було проведено різні види вітреоретинальних втручань: трипортова закрита субтотальна вітректомія 25+ (ЗСВ); ЗСВ з пілінгом внутрішньої пограничної мембрани (ВПМ); ЗСВ з пілінгом ВПМ та етапом панретинальної лазеркоагуляції (ПРЛК); ЗСВ з пілінгом ВПМ, етапом ПРЛК та факоемульсифікацію катаракти (ФЕК). Ефективність різних видів вітреоретинальних втручань у лікуванні ДМП ми оцінювали за такими критеріями: 1) зменшення центральної товщини сітківки (ЦТС) та макулярного об’єму (МО) в найближчі та віддалені строки спостереження; 2) підвищення максимальної коригованої гостроти зору (МКГЗ) в найближчі та віддалені строки спостереження; 3) частота та характер рецидивів ДМП та ДМН в найближчі (1 та 3 місяці) та віддалені (6 місяців та 1 рік) строки спостереження. Термін спостереження – 1 рік. Результати. Загальна частота рецидивів ДМП протягом року після вітреоретинальних втручань склала 29,7%; ефективність хірургічного лікування ДМП склала 70,3%. У післяопераційному періоді за 1-й місяць спостереження рецидиви були зафіксовані у 23,0%, на 3-й – у 18,2%, на 6-й – у 10,2%, через 1 рік – у 24,9%. За методами лікування частота рецидивів ДМП на всіх строках спостереження не відрізнялася. На підставі клінічного спостереження та аналізу, всі рецидиви ДМП після вітреоретинальних втручань ми поділили на три види: ранні перехідні – ті, що виникали на 1-3 місяці та згодом зникали; ранні стійкі – ті, що виникали на 1-3 місяці та потім залишалися і були зафіксовані на 6 місяці і 1 році спостереження; пізні – ті, що виникали через 6 місяців і 1 рік. Нами запропонований проект робочої класифікації рецидивів ДМП після вітреоретинальних втручань у пацієнтів із ДР та ЦД2, що складалась з таких розділів: види рецидивів, терміни виникнення, клінічний перебіг і тактика лікування. Найбільш небезпечними рецидивами ми вважали пізні, оскільки вони були стійкими і вже не коригувалися подальшим лікуванням. Ранні рецидиви мали тенденцію до зникнення, тобто були перехідними. Висновки. 1. Частота рецидивів ДМП після вітреоретинальних втручань у пізні строки спостереження склала 29,7%. 2. Для подальшого обговорення та впровадження в клінічну практику розроблено проект робочої класифікації рецидивів ДМП після хірургічного лікування.