Клінічні особливості пароксизмальних станів у передчасно народжених дітей

Abstract

Актуальність. Передчасно народжені діти мають значно більший ризик розвитку несприятливих подій впродовж першого року життя, до яких відносяться пароксизмальні стани. Пароксизмальні стани можуть бути видимими проявами основного епілептичного або неепілептичного неврологічного захворювання. Неонатальні судоми є найбільш розповсюдженими невідкладними пароксизмальними станами у дітей, що знаходяться у відділеннях інтенсивної терапії новонароджених. Пароксизмальні стани неепілептичного ґенезу часто помилково діагностуються та лікуються як епілептичні стани. Мета. Визначити клінічні особливості пароксизмальних станів у передчасно народжених дітей різного гестаційного віку. Матеріали і методи. Проведено одноцентрове проспективне дослідження, що включало вивчення особливостей пароксизмальних станів 105 передчасно народжених дітей: 32 дітей гестаційного віку (ГВ) 24-28 тижнів (І група), 52 дітей ГВ 29-32 тижня (ІІ група), 21 дитини ГВ 33-36 6/7 тижнів (ІІІ група). Дітям проведено комплексний нейромоніторинг, включаючи полісомнографічне обстеження. Результати. Результати дослідження показали зменшення частоти діагностики пароксизмів епілептичного ґенезу (у І групі – 68,8 %, у ІІ групі – 57,7 %, у ІІІ групі – 52,4 %) та збільшення частоти пароксизмів неепілептичного ґенезу (відповідно 6,3 %, 13,5 % та 19,0 %) у передчасно народжених дітей при збільшенні гестаційного віку. Серед пароксизмів епілептичного ґенезу превалювали електрографічні (І група – 31 %, ІІ група – 42 %, ІІІ група – 43,6 %), клонічні (відповідно 24,1 %, 20 % та 25 %), секвенційні (відповідно 14 %, 20 % та 6,3 %) та тонічні (відповідно 10,3 %, 9 % та 12,5 %) судоми. Пароксизми неепілептичного ґенезу з порушенням свідомості були представлені патологічним апное, які спостерігалися у дітей з синдромом респіраторних розладів (І група – 25 %, ІІ група – 17,3 % ), бронхолегеневої дисплазії (відповідно 53,1 % та 11,5 %), вродженої пневмонії (І група – 28,1 %, ІІ група – 23,1 %, ІІІ група – 9,5 %). Пароксизми неепілептичного ґенезу без порушення свідомості під час неспання були представлені синдромом Сандіфера (І група – 6,3 %, ІІ група – 5,8 %), клініко-полісомнографічними ознаками якого були апное (обструктивне, змішане), епізоди гіпопное з десатурацію та брадикардією під час рухових пароксизмів, які поєднані у часі з порушенням кислотності у стравоході під час рН-метрії. Пароксизми неепілептичного ґенезу під час сну були представлені доброякісним міклонусом немовлят (ІІ група – 1,9 %), синдромом обструктивного апное сну (ІІ група – 1,9 %, ІІІ група – 4,7 %). Висновки. Більшість передчасно народжених дітей з проявами перинатальної патології, незалежно від гестаційного віку, складають групу підвищеного ризику щодо формування пароксизмальних станів. Це зумовлює необхідність проведення поглибленого нейромоніторингу передчасно народженим дітям, включаючи полісомнографічне обстеження. Комплексний нейромоніторинг надає можливість своєчасно діагностувати пароксизмальні стани, провести диференційну діагностику різних типів пароксизмів, визначити критерії виписки додому та надати рекомендації респіраторного моніторингу при подальшому катамнестичному спостереженні. Діти обстежені після отримання письмової згоди батьків з дотриманням основних етичних принципів проведення наукових медичних досліджень та схвалення програми дослідження Комісією з питань біомедичної етики НМАПО імені П. Л. Шупика. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів.