Соціальні рівність/нерівність як цінності університетських спільнот

Abstract

Університетські цінності не є спільними і тотожними для всіх учасників університетського життя, але складаються з кількох груп доволі гетерономних систем цінностей окремих університетських спільнот. Для розкриття суті питання нерівності в освіті важливо реактуалізувати полеміку П’єра Бурдьє та Жака Рансьєра: якщо перший констатував класове розшарування в освіті як соціальний факт, і більше того, як елемент відтворення об’єктивної соціальної нерівності, то Рансьєр розриває таку детермінацію і розглядає нерівність у освіті, передусім, як незалежний від зовнішніх причин засіб поневолення і поглиблення інших видів соціальної несправедливості. Головна теза Рансьєра: слід починати досліджувати як освіту, так і суспільство з апріорності соціальної рівності, а не соціальної нерівності. Він вбачає у нерівності не апріорну властивість нашого підходу до суспільства, а набуту, класову. Повага до розуму іншої людини, ким би вона не була – ось у чому пафос нового суспільства. Педагогічний ідеал Рансьєра далекий від інституалізації – це швидше ідеал митця, представника вільної професії. І все ж, у таких настановах закладений потужний ціннісний потенціал, який дає орієнтир для переосмислення завдань освіти на нових етичних засадах. Цінність професії викладача полягає у його місії бути джерелом знань як блага. Дійсно, від викладача очікується не саме знання, яке завжди (а нині більшою мірою, ніж будь–коли раніше) можна було отримати також з інших джерел, але таке знання, яке приносить користь і задоволення тим, хто його отримує. Викладач має навчити студента не стільки самим знанням як певній інформації, скільки вмінню користуватися знаннями, отримувати від них вигоду і втіху, тобто задоволення як соціальних, так і особистих потреб. Тому викладач є не стільки носієм інформації, скільки наставником – завдяки тому, що він вміє сам працювати з інформацією, а також завдяки тому, що він уміє навчати працювати з інформацією інших. Таким чином, передусім викладач вищої школи повинен бути компетентним щодо цінностей, які допомагають знаходити і упорядковувати інформацію, а вже потім носієм самої інформації. Лише заломлюючись через особисту морально–етичну позицію вчителя, набувають педагогічної сили усі вище згадані компоненти освітнього процесу.