DSpace Collection:http://localhost:8080/jspui/handle/lib/1982024-02-25T03:49:18Z2024-02-25T03:49:18ZСучасні аспекти діагностики та хірургічного лікування травм дванадцятипалої кишкиКриворучко, І.А.Бойко, В.В.Рябцев, Р.С.Андреєщев, С.А.http://localhost:8080/jspui/handle/lib/33142021-02-18T10:41:33Z2020-01-01T00:00:00ZTitle: Сучасні аспекти діагностики та хірургічного лікування травм дванадцятипалої кишки
Authors: Криворучко, І.А.; Бойко, В.В.; Рябцев, Р.С.; Андреєщев, С.А.
Abstract: Тупі та проникаючі травми живота характеризуються помітним рівнем смертності від крововиливів та сепсису[1]. Діагностика і лікування пошкоджень дванадцятипалої
кишки (ДПК) є однією із складних проблем невідкладної хірургії живота, незважаючи на те, що ці пошкодження є рідкісними і становлять 0,2 – 0,6% від травм загалом та 1 – 4,7% від усіх травм живота [2 – 4]. Поєднані ушкодження зустрічаються у 68 – 86,5% пацієнтів, а ушкодження великих судин виникають у 23 – 40% пацієнтів. Наявність та тип супутніх ушкоджень значно впливають на результати
лікування травм ДПК [5 – 9]. Проникаюча травма живота є причиною ушкодження ДПК у 53,6 – 90% дорослих пацієнтів [10]. В останні роки намітилася тенденція до збільшення частоти ушкоджень ДПК, що насамперед пов’язано зі збільшенням кількості поранень живота холодною та вогнепальною зброєю, автодорожніх травм, падінь з висоти (кататравма), травм, отриманих у збройних конфліктах, тощо [11, 12]. Діагностичні й тактичні помилки при наданні допомоги постраждалим з ушкодженнями ДПК у 25,0 – 72,5% із них призводять до розвитку загрозливих для життя ускладнень в ранньому післяопераційному періоді через те, що ушкодження ДПК часто зустрічаються в поєднанні з ушкодженнями підшлункової залози (ПЗ), рідше – інших органів черевної порожнини та заочеревинного простору і судин,
особливо при травмах, отриманих у збройних конфліктах [13]. Зі зрозумілих причин бойові поранення під час збройних конфліктів суттєво вирізняються за тяжкістю і частотою. Незважаючи на те, що дана проблематика достатньо вивчена, залишається багато питань, які потребують дослідження. В основному вивченням вогнепальних поранень займаються військові хірурги. Лікувальна тактика при вогнепальних пораненнях розподілена на різні етапи за часом і дислокацією. Надання допомоги також залежить від медичних обставин, розвитку та локалізації бойових дій. Якщо ж вони розвиваються в міських умовах, тоді, звичайно, є можливість проведення лікувальних заходів у відповідних стаціонарах. Існує ряд факторів, що можуть приводити до різних результатів лікування цих хворих.2020-01-01T00:00:00ZМініінвазивний спосіб лікування неспроможності швів дванадцятипалої кишки.Усенко, О.Ю.Войтів, Я.Ю.Терешкевич, І.С.Тивончук, О.С.http://localhost:8080/jspui/handle/lib/33132021-02-18T10:34:09Z2020-01-01T00:00:00ZTitle: Мініінвазивний спосіб лікування неспроможності швів дванадцятипалої кишки.
Authors: Усенко, О.Ю.; Войтів, Я.Ю.; Терешкевич, І.С.; Тивончук, О.С.
Abstract: Мета. Покращення результатів лікування хворих із неспроможністю швів дванадцятипалої кишки.
Матеріали і методи. Об’єктом ретро– та проспективного дослідження були 17 хворих із неспроможністю швів, пошкодженнями та норицями дванадцятипалої кишки, які проходили лікування у Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова з 2010 по 2020 р. Усім хворим проводили комплексне обстеження, яке включало загальноклінічні, спеціальні лабораторні та інструментальні методи дослідження.
Результати. Нами напрацьовано та запатентовано мініінвазивний ендоскопічний спосіб лікування неспроможності швів дванадцятипалої кишки, який передбачає ендоскопічне встановлення нітинолового покритого саморозкривного стента в ділянку дефекту. За наявності ускладнення у вигляді нориці дванадцятипалої кишки запропоновано встановлення нітинолового покритого саморозкривного стента в ділянку дефекту та вакуум–терапію з боку зовнішнього отвору нориці. Шляхом застосування розробленого способу лікування вдалося зменшити кількість післяопераційних ускладнень та на 35% скоротити терміни перебування хворих у стаціонарі – з (38,21 ± 4,16) до (25,4 ± 3,7) ліжко–дня (р < 0,05). Загальна смертність у дослідній групі становила 9%, що майже вдвічі нижче за показник смертності в контрольній групі – 16%.
Висновки. Запропонований нами комбінований підхід з ендоскопічним встановленням саморозкривного стента в ділянку дефекту та вакуум–терапією з боку зовнішнього отвору нориці сприяє покращенню результатів лікування неспроможності швів дванадцятипалої кишки, а саме скороченню термінів перебування хворих у стаціонарі та зменшенню кількості ускладнень і смертності.2020-01-01T00:00:00ZКомбінована хірургічна тактика із застосуванням "step–up approach" у лікуванні інфікованого гострого панкреатитуКриворучко, І.А.Бойко, В.В.Пархоменко, К.Ю.Дроздова, А.Г.Андреєщев, С.А.http://localhost:8080/jspui/handle/lib/33122021-02-18T10:29:01Z2020-01-01T00:00:00ZTitle: Комбінована хірургічна тактика із застосуванням "step–up approach" у лікуванні інфікованого гострого панкреатиту
Authors: Криворучко, І.А.; Бойко, В.В.; Пархоменко, К.Ю.; Дроздова, А.Г.; Андреєщев, С.А.
Abstract: Мета. Оцінити результати лікування з використанням малоінвазивних втручань та відкритої некректомії у пацієнтів з інфікованим гострим панкреатитом.
Матеріали і методи. Ретроспективний когортний двоцентровий аналіз проведено у 211 пацієнтів з інфікованим гострим панкреатитом, які були розподілені на дві групи: 1–ша – 101 пацієнт, у лікуванні якого використовували відкриті хірургічні втручання; 2–га – 110 пацієнтів, у лікуванні яких використовували комбіновану хірургічну тактику із застосуванням step–up approach.
Результати. У 1–й групі виконали відкриту некректомію з дренуванням для післяопераційного промивання у 75 (74,3%) пацієнтів, включаючи використання лапаростомії з плановою повторною релапаротомією у 8 (7,9%) та оментобурсостомію для некрсеквестректомії після операції у 18 (17,8%). Після операції ускладнення виникли у 58 (57,4%) пацієнтів, померли 34 (33,7%) пацієнти: 30 – на 30–й, 4 – на 90–й день. У 2–й групі 72 (65,5%) пацієнтів лікували із застосуванням черезшкірного дренажу, 6 (5,5%) – за допомогою відеоасистованої заочеревинної некректомії та дренажу, 5 (4,5%) – через стінку шлунка або дванадцятипалої кишки при інфікованих псевдокистах, а відкриту некректомію виконали у 27 (24,5%) пацієнтів. Після операції ускладнення виникли у 37 (33,6%) пацієнтів, померли 19 (17,3%) пацієнтів: 15 – на 30–й, 4 – на 90-й день. Регресійний аналіз показав, що лише наявність множинної дисфункції органів до (AUC = 0,867) та після (AUC = 0,930) операції суттєво впливала на післяопераційну смертність, а вплив поширеності панкреатичного некрозу на смертність був обмеженим (AUC = 0,693). Відмінності між групами пацієнтів за цими показниками були вірогідними (χ2=7,282, р=0,026). Висновки. Хірургічне лікування слід розпочинати з малоінвазивних процедур, а при комбінації цих операцій з відкритими хірургічними втручаннями зменшується частота ускладнень та смертність пацієнтів з інфікованим гострим панкреатитом.2020-01-01T00:00:00ZГенетичні та морфологічні аспекти розвитку зовнішніх кишкових нориць.Усенко, О.Ю.Войтів, Я.Ю.http://localhost:8080/jspui/handle/lib/33112021-02-18T10:24:41Z2020-01-01T00:00:00ZTitle: Генетичні та морфологічні аспекти розвитку зовнішніх кишкових нориць.
Authors: Усенко, О.Ю.; Войтів, Я.Ю.
Abstract: Мета. Провести аналіз частоти поліморфних варіантів генів матриксної металопротеїнази 2-го типу (C-1306→T) та тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу (G303→A) у хворих із зовнішніми кишковими норицями та виявити її зв’язок з морфологічними змінами сполучної тканини.
Матеріали і методи. У 24 пацієнтів із зовнішніми кишковими норицями, які лікувались у Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова впродовж 2016 - 2020 рр, проведені лабораторні, генетичні, гістологічні, імуногістохімічні та статистичні дослідження.
Результати. Генетичний аналіз поліморфізму генів матриксної металопротеїнази 2-го типу (C-1306→T) та тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу (G303→A) дозволив визначити варіанти генотипів, асоційовані з ризиком розвитку зовнішніх кишкових нориць. При імуногістохімічному дослідженні тканин з моноклональними антитілами до α-гладком’язового актину виявлено нерівномірну, вогнищеву експресію в клітинах гладком’язового диференціювання та у фібробластах, а з моноклональними антитілами до колагену IV типу – помірну позитивну експресію в базальній мембрані судин, у гладком’язових клітинах м’язового шару стінки судин, у ділянках сполучної тканини. Висновки. Зовнішні кишкові нориці в 1,5 разу частіше зустрічаються у носіїв гомозиготного GG генотипу гена тканинного інгібітора матриксної металопротеїнази 2-го типу (G303→A) та майже вдвічі рідше у носіїв гетерозиготного GA генотипу - відповідно 25 і 40% (p=0,057). Носіїв мінорного гомозиготного АА генотипу серед пацієнтів із зовнішніми кишковими норицями не було виявлено, тоді як у контрольній групі їх кількість становила 10%. Імуногістохімічне дослідження тканин тонкої і товстої кишок з моноклональними антитілами до колагену IV типу та α-гладком’язового актину виявило ознаки патологічного ремоделювання сполучної тканини.2020-01-01T00:00:00Z