ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ 3D ТЕХНОЛОГІЙ В ЛІКУВАННІ ЕНДОКРИННОЇ ОРБІТОПАТІЇ

Abstract

Актуальність. Ендокринна орбітопатія (ЕО) зустрічається в молодих осіб працездатного віку і може призвести до зниження якості життя, до того ж зміни зовнішнього вигляду, обумовлені екзофтальмом та набряком оточуючих периорбітальних тканин стають причиною соціальної дезадаптації. За рекомендаціями EUGOGO-2021 (The 2021 European Thyroid Association/European Group on Graves' Orbitopathy guidelines for the management of Graves' orbitopathy), при тяжкому й середньому ступені тяжкості ЕО застосовують хірургічну декомпресію, частота ускладнень якої становить від 9,3 до 35 % [Leong,2009, Sellari-Franceschini,2016]. Тому пошук нових можливостей для профілактики післяопераційних ускладнень є актуальною проблемою щелепно-лицевої хірургії та офтальмології. Мета: проаналізувати можливості використання хірургічних навігаційних шаблонів при проведенні декомпресії орбіти в пацієнтів з ендокринною орбітопатією. Матеріали і методи: науково-дослідний аналіз сучасних наукових публікацій, програмне забезпечення D2P (1.0.2.53, Simbionix Ltd/3D Systems Inc., «Beit Golan», Ізраїль), Geomagic Freeform Plus (3d systems, "Rock Hill", Південна Кароліна, США). 75 Результати. Серед сучасних трендів розвитку медицини в аспекті планування хірургічних втручань та точної їх реалізації можна відзначити використання Computer-Aided Design (CAD) / Computer-Aided Manufacturing (CAM) технології, яка допомагає розв’язувати найскладніші клінічні задачі в різних галузях медицини, зокрема в щелепно-лицевій та офтальмопластичній хірургії. Одним з варіантів втілення даного підходу є використання різноманітних варіантів цифрової інтраопераційної навігації. Один з них передбачає використання навігаційних хірургічних шаблонів (НХШ), що становлять собою вироби медичного призначення, дизайн та виготовлення, яких проводиться на основі комп’ютерної томографії за допомогою CAD/CAM технологій, а основною задачею стає позиціонування трансплантатів або імплантатів, меж проведення резекції чи остеотомії. Таким чином, завдяки предопераційній віртуальній симуляції можливо прецизійно визначити параметри остеотомії, межі «безпечних зон» при проведенні оперативного втручання у відповідності до індивідуальних особливостей анатомії лицевого скелету на основі аналізу томограм, що, як наслідок, забезпечує точність, зменшує час та покращує ефективність майбутнього оперативного втручання і попереджує виникнення інтра- та постопераційних ускладнень. Виявлені переваги даного підходу засвідчують його перспективність у відношенні подальшого наукового пошуку й вдосконалення. Висновки. Використання комп’ютерних 3D технологій при лікуванні пацієнтів з ЕО дозволяє вдосконалити етап планування оперативного втручання за рахунок можливості віртуальної симуляції кісткової декомпресії орбіти на передопераційному етапі. Використання хірургічних навігаційних шаблонів при лікуванні пацієнтів з ЕО дозволяє досягти зменшення екзофтальму на фоні зменшення площі кісткової резекції з урахуванням меж «безпечних зон», що зменшує ризик післяопераційних ускладнень.