ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛІ ОКИСНОГО СТРЕСУ В ПАТОГЕНЕЗІ ГЛАУКОМИ

Abstract

Актуальність. Актуальним питанням сучасної офтальмології є вивчення механізмів патогенезу глаукоми. Однією з ланок розвитку глаукомної хронічної оптичної нейропатії є підвищення внутрішньоочного тиску. Підтвердженням негативного впливу введення великих доз катехоламінів на орган зору є довготривале підвищення внутрішньоочного тиску. Основною мішенню пошкоджуючої дії високого внутрішньоочного тиску стають структурні елементи сітківки, ураження яких і призводить до загибелі гангліонарних клітин. На сьогодні механізми змін структур стіківки та зорового нерва в умовах підвищеного очного тиску залишаються не до кінця з’ясованими і потребують більш детального вивчення. Мета. Оцінити вплив великих доз катехоламінів на внутрішньоочний тиск, морфологію і показники окисного метаболізму у тканинах сітківки ока при моделюванні глаукоми. Матеріал і методи. Дослідження проводили на щурах лінії Wistar (10-15 міс., самці), яких рандомно розділили на дві групи: контрольну і дослідну. Для моделювання глаукоми тваринам здійснювали внутрішньочеревинне введення 0,18% розчину адреналіну гідротартрату в дозі, починаючи з 10 мкг, доводячи до 15 мкг на 100 г маси. Вимірювання внутрішньоочного тиск (ВОТ) здійснювали за допомогою апланаційного тонометра (Icare® TONOVET tonometer, Finland). У морфологічних і морфометричних дослідженнях використовували сітківку ока контрольних і дослідних тварин. Препарати для електронно-мікроскопічних досліджень виготовляли за загальноприйнятою методикою B. Wickley. Для біохімічних досліджень зразки тканин ока подрібнювали та негайно заморожували у рідкому азоті. Інтенсивність оксидативного метаболізму вивчали за зміною швидкості генерації нестабільних вільних радикалів кисню – супероксидного аніон-радикала (.О2–), гідроксильного радикала (∙ОН) і кінцевих продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) – малонового діальдегіду (МДА), дієнових кон’югатів (ДК), а також ейкозаноїда лейкотрієну С4 (LTC4). Результати. Аналіз результатів показав, що значення внутрішньоочного тиску достовірно зростали на 21% з тривалим стійким ефектом навіть через 42 доби після припинення введення препарату. Електронні мікрофотографії демонстрували деструктивні зміни нейронів сітківки та мітохондрій клітин усіх її шарів: збільшення середньої кількості структурно пошкоджених мітохондрій в 7,6 разів і збільшення їх середнього діаметра на 78,4%, що було викликано скоріш за все дією адреналіну. Крім того, спостерігали набрякові явища в ультраструктурі сітківки ока, потовщення ендотелію і гістогематичного бар’єра, що утруднювало доступ кисню і було передумовою виникнення тканинної гіпоксії, яка сприяла розвитку глаукомних змін. Крім того зафіксовано збільшення продукції активних форм кисню (АФК), а саме: збільшення швидкості генерації .О2– в 2,7 і 8 разів у правому і лівому очах відповідно та швидкості утворення ∙ОН-радикала в 2,2 рази у правому оці без достовірної зміни у лівому оці порівняно зі значеннями у інтактних тварин. Як наслідок підвищення швидкості утворення АФК спостерігали активацію ПОЛ мембран, а саме на 88 і 36% збільшувався вміст кінцевого продукту ПОЛ МДА, вміст ДК зріс на 6,8 і 47,8%, а вміст LTС4 – на 45 і 6,4% у правому і лівому очах відповідно порівняно з контролем, що вказувало на розвиток окисного стресу. Висновки. Результати досліджень встановили морфологічні і біохімічні зміни в сітківці ока, що можуть пояснити підвищений ВОТ за тривалої дії адреналіну, корекція яких потребує застосовування комплексу антигіпоксантів та антиоксидантів широкого спектра дії, ендотелій протекторних препаратів для нівелювання окисного стресу, а також мембраностабілізаторів для усунення різноманітних проявів набряку клітин.