Оптимізація підходів ранньої діагностики порушень слуху на первинній ланці медичної допомоги

Abstract

Від втрати або погіршання слуху на планеті страждають майже 500 млн людей. Причини, що викликають втрату слуху, дуже різноманітні. Втрата слуху може бути спричинена спадковими і неспадковими генетичними факторами, певними ускладненнями під час вагітності та пологів, інфекційними та хронічними захворюваннями, травмою голови або вуха тощо. Поширеною проблемою сьогодення є порушення функціонування органа слуху. Створення алгоритму діагностики порушень слуху для первинної ланки дозволить покращити якість діагностики, оптимізувати маршрут пацієнта та забезпечити максимально раннє проведення лікувально-профілактичних заходів, що може позитивно позначитися на результатах лікування та якості життя пацієнтів. Лікарі первинної ланки у своїй практиці використовують класифікацію ICPC-2. Вони проводять збір скарг, анамнез, діагностику слухового аналізатора. Існують різноманітні методи визначення слухової функції, більшість з яких ґрунтується на суб’єктивних даних обстежуваного про сприйняття почутих звуків. до них належать визначення рівня сприйняття шепітної та розмовної мови, камертональні досліди (акуметрія), аудіометрія. Слух вважається нормальним, якщо шепітна мова сприймається на відстані 6 м. Ступенем сприйняття шепітної мови вважається найбільша відстань, з якої хворий правильно тричі повторює сказані лікарем слова. Лікарі первинної ланки проводять дослідження пацієнта камертонами, використовуючи тест Вебера (W), тест Рінне (R), тест Швабаха (Sch). Своєчасне дослідження слуху за допомогою сучасних діагностичних методів на первинній ланці медичної допомоги та правильне оцінювання потенційних можливостей слухової системи пацієнтів дозволяє правильно оцінити її стан. Нормальне функціонування органа слуху має одне з вирішальних значень для загального розвитку і повноцінного життя людини. Адже завдяки слуховому аналізатору людина отримує інформацію про навколишній світ.