УРТИКАРНИЙ ВАСКУЛІТ У ДІТЕЙ

Abstract

Різноманітні аутоімунні захворювання доволі часто проявляються ураженням декількох органів та систем і супроводжуються синдромом хронічної кропив’янки, включаючи таке серйозне імунологічне порушення як уртикарний васкуліт. Цей варіант васкуліту може бути і окремою нозологічною формою, до яких належить і синдром гіпокомплементемічного уртикарного васкуліту. Окрім клінічних ознак хронічної кропив’янки для останнього характерний тяжкий перебіг із системними проявами з боку різних органів, а також зниження рівня компонентів комплементу у сироватці крові і виявлення специфічних маркерів хвороби, таких як антитіла до першого компоненту комплементу C1q (C1q-антитіла). Діагноз уртикарного васкуліту підтверджують результати біопсії шкіри, яка в наш час є «золотим стандартом» діагностики. Синдром гіпокомплементемічного уртикарного васкуліту є дуже рідкісним захворюванням, але зважаючи на мультисистемні його прояви з ним може стикнутися лікар будь-якої спеціальності (педіатр, сімейний лікар, алерголог, ревматолог, офтальмолог, дерматолог, нефролог тощо). Саме тому лікарі повинні бути добре обізнані з особливостей перебігу цієї хвороби не тільки задля зниження ймовірності помилкокої діагностики уртикарного васкуліту як варіанту хронічної кропив’янки або іншої хвороби імунопатоґенетичного характеру, а й тому, що сучасна терапія цих станів радикально відрізняється один від одного: уртикарний васкуліт у найтяжчому варіанті часто вимагає використання як мінімум двох імуносупресивних препаратів (глюкокортикостероїдів та цитостатиків) й інших ліків супроводу, що саме по собі може викликати розвиток побічної медикаментозної алергічної реакції у вигляді кропив’янки. Хронічна ідіопатична кропив’янка потребує дотримання сучасного алгоритму ведення хворого, з початковим застосуванням блокаторів Н1-рецептору гістаміну та з можливим збільшенням дози у 4 рази, а у разі їх малої ефективності — переходом на терапію цитостатиками і препаратом моноклональних імуноглобулін-Е-антитіл — омалізумабом і вкрай обмежено і тільки на короткий термін — застосування глюкокортикостероїдів.