Нова концепція відмінностей патогенетичних механізмів прогресування діабетичної ретинопатії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу і з різним PPARγ генотипом

Abstract

Актуальність. Актуальним є вивчення циркуляції в клітині жирних кислот (ЖК), зв’язаних із L-FABP, та їх окислення за класичним шляхом при активації гену PPARγ та за умов порушення ліпідного обміну.

Мета роботи: вивчити патогенетичні механізми прогресування діабетичної ретинопатії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД ІІ) і з різним PPARγ генотипом.

Матеріал та методи. Дослідження охоплювало 101 хворого (101 око) із ЦД ІІ, у яких за результатами офтальмологічного обстеження за шкалою ETDRS було виявлено різні стадії діабетичної ретинопатії (ДР). Контрольна група включала 40 осіб без ЦД, які зіставлені із пацієнтами за статтю, віком, індексом маси тіла. Поліморфізм гену визначали шляхом ПЛР-реал тайм за допомогою тест-системи TaqMan Mutation Detection Assays Life-Technology (США), вміст L-FABP визначали в сироватці крові методом ELISA Human L-FABP «Hycult Biotech».

Результати. Отримані дані надали підставу сформувати концепцію відмінностей патогенетичних механізмів прогресування ДР у пацієнтів з різним PPARγ генотипом. У носіїв дикого PPARγ генотипу ДР як ускладнення ЦД ІІ виникає в результаті хронічного запалення за рахунок PPARγ -залежної транскрипції генів, експресії ферментів, що окислюють арахідонову ЖК, синтезу метаболітів, які впливають на стан ендотелію, тромбоцитів, систему згортання крові тощо. У пацієнтів носіїв поліморфізму гальмується PPARγ-залежна транскрипція генів і ЖК утилізуються в клітині за рахунок впливу інших L-FABP механізмів, що призводить до активації прямого пероксисомного окиснення та поглиблення запалення через оксидативний стрес.

Новий погляд на реалізацію патогенетичних механізмів у пацієнтів із ДР на тлі ЦД ІІ та різним PPARγ генотипом обґрунтовує розробку в клініці найбільш раціональних персоніфікованих схем ведення пацієнтів із різними стадіями ДР для запобігання поглиблення ушкодження сітківки.