УСКЛАДНЕННЯ ХІРУРГІЧНОЇ ДЕКОМПРЕСІЇ ОРБІТИ У ПАЦІЄНТІВ З ЕНДОКРИННОЮ ОРБІТОПАТІЄЮ І СУЧАСНІ МОЖЛИВОСТІ ЇХ ПОПЕРЕДЖЕНН

Abstract

Актуальність. Згідно рекомендацій EUGOGO 2016, декомпресія орбіти проводиться на першому етапі хірургічного лікування в плановому порядку при середньоважкій неактивній орбітопатії Грейвса або невідкладно в хворих з дистироїдною оптичною нейропатією та / або розривом рогівки. За даними літератури, найчастішими ускладенннями після класичних декомпресій орбіти є поява диплопії, ураження інфраорбітального й супраорбітального нервів та інші, що негативно впливають на якість життя пацієнтів та утруднюють соціальну реабілітацію. Незважаючи на застосування різних методик і доступів для досягнення оптимальних результатів лікування, актуальною проблемою залишається зменшення інтра- та постопераційних ускладень хірургічної декомпресії орбіти у пацієнтів з ендокринною орбітопатією й використання сучасних можливостей їх попередження. Мета: проаналізувати дані літератури щодо видів й частоти інтра- та постопераційних ускладень хірургічної декомпресії орбіти у пацієнтів з ендокринною орбітопатією й використання сучасних можливостей їх попередження Матеріали і методи. Науково-дослідний аналіз сучасних наукових публікацій по даній тематиці, The 2016 European Group on Graves' Orbitopathy Guidelines for the Management of Graves' Orbitopathy(EUGOGO), програмне середовище Sim Plant 13.02 і Geomagic Freeform Plus. Результати. В основі хірургічної декомпресії лежить принцип зменшення об’єму м’яких тканин орбіти (жирова декомпресія), збільшення доступного об’єму в орбіті (кісткова декомпресія стінок орбіти) або їх комбінація, що дозволяє зменшити екзофтальм на 2-17 мм і зменшити тиск на зоровий нерв [Tooley,2019, Tyler,2018, Rootman,2017]. Значна кількість інтра- та постопераційних ускладень хірургічної декомпресії орбіти виникає через клініко-анатомічні особливості орбіти, адже хірурги використовують методики, якими найкраще володіють. У дослідженні 4176 випадків хірургічної декомпресій орбіти Leong et al., 2009 повідомляє, що частота ускладнень становить близько 9.3%. Найчастіше пацієнтів турбує виникнення первинної диплопії після проведеної хірургічної декомпресії орбіти (0 – 45%) [Jefferis et al., 2018], що є причиною зниження якості життя. Системний огляд літератури в базах PubMed і Cochrane щодо інтра- та постопераційних ускладень декомпресії орбіти, проведений S. Sellari-Franceschini et al., 2016 включає 957 пацієнтів (1762 орбіти). Незважаючи на застосування різних методик і доступів, найчастіше в пацієнтів відзначали появу атрофії скроневої ділянки (100%), гіпестезії інфраорбітального нерва (9.7 - 28%), гіпестезії супраорбітального нерва (8 - 17.5% ), втрати гостроти зору (0.13 - 3.23%), витоку спинно-мозкової рідини (0.67 - 2.55%) та ін. Сьогодні індивідуальний підхід з застосуванням сучасних комп’ютерних технологій та використанням хірургічних навігаційних шаблонів для хірургічного лікування пацієнтів з ендокринною орбітопатією дозволить з отримати тривимірні моделі черепа, вивчити морфологічні параметри орбіти, визначити «безпечні зони» й зменшити частоту інтра- та постопераційних ускладень. Висновки: застосування персоналізованого підходу за допомогою сучасних комп’ютерних технологій та використання хірургічних навігаційних шаблонів видається перспективним напрямком для планування оперативного втручання й зменшення частоти інтра- та постопераційних ускладень хірургічної декомпресії орбіти в пацієнтів з ендокринною орбітопатією.