Гормони серця: біомедичні дослідження дистантних, паракринних і аутокринних взаємодій

Abstract

Серце відіграє центральну роль у системі кровообігу та забезпечує перенесення необхідних організму кисню, поживних речовин і білкових факторів росту. Однак серце синтезує та продукує сигнальні молекули для зв’язку з віддаленими органами-мішенями. Вивчення давно відомих і недавно відкритих гормонів серця просуває даний механізм їхньої дії у координації з функцією серця та біологією органів-мішеней. Розглянуто біохімію, сигналізацію, функцію, регуляцію та клінічне значення репрезентативних гормонів серцевого походження з акцентом на їхню участь у розвитку комплексних біомедичних процесів у нормі та при серцево-судинній патології. Зроблено висновки, що обґрунтування парадигми «ендокринного серця» забезпечило перехід від класичного уявлення про серце як органа, функціонуючого виключно як кров’яний насос, до серця як саморегулюючої системи щодо навантаження в гуморальному плані. Вивчення гормонів серцевого походження дозволило виявити їхні загальні функціональні особливості та підкреслити наявність гормонозалежного механізму, що серце використовує для зв’язку з іншими органами-мішенями, які контролюють серцево-судинну функцію.