Non-invasive methods of reflexotherapy: rationale and feasibility in clinical practice

Abstract

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених пам’яті фундатора рефлексотерапії (РТ) в Україні — професора Мачерет Євгенії Леонідівни з нагоди її 90-річчя. У статті розглядаються актуальні питання медичної реабілітації хворих у клінічній практиці, де провідна увага приділяється методам РТ, сама назва яких має походження від слова «рефлекс». Констатовано загальновизнану пріоритетність давньосхідної медицини як основи РТ, де класичними методами є акупунктура і припікання. Водночас зроблено огляд історичних фактів щодо використання рефлекторних методів у широкому розумінні цього поняття на території України та у вжитку слов’янських народів. На основі здійсненого огляду вітчизняної та зарубіжної літератури й особистого досвіду представлено наукове обґрунтування дії методів РТ. Нейрофізіологічні аспекти полягають у трирівневому впливі на спінальному, стовбуровому, таламокортикальному рівнях центральної нервової системи. Саногенетичні аспекти РТ значною мірою пояснюються феноменом нейропластичності. Заразом згадуються новітні дані щодо виявленої анатомічної структури — первино-васкулярної системи, яка пояснює наявність енергетичних каналів і їх зв’язків (Stefanov M., Potroz M., Kim J.). Головний акцент у статті робиться на неінвазивних методах РТ, тобто способах впливу на точки та рефлексогенні зони, що не порушують шкірний покрив, серед яких точковий та вакуумний масажі, вакуумпунктура, натискування на точки (шіатсу), прогрівання моксами (цзю-терапія), поверхнева голкоаплікація багатоголчастими різнометалевими та полімерними аплікаторами, мей-хуа-чжень тощо. Подано інформацію стосовно менш відомих як неінвазивна РТ методів, за яких рефлекторна відповідь організму забезпечується шляхом стимуляції рецепторів органів чуття (арома-, світло-, смако-, звукотерапія). Пропонується авторська класифікація неінвазивних методів РТ. Акцентується увага на перспективах подальшого впровадження методів неінвазивної РТ у загальноклінічну та неврологічну практику, що базується на її перевагах (ефективність, технічна та матеріальна доступність, майже відсутність протипоказань, можливість широкого вибору одного з методів, а також виконання як лікарем, медичним працівником середньої ланки, так і безпосередньо самими хворими).