http://localhost:8080/handle/lib/191 Sat, 10 Oct 2026 05:36:24 GMT 2026-10-10T05:36:24Z http://localhost:8080/handle/lib/4392 Title: Current therapeutic options for the treatment of secondary hyperparathyroidism in end-stage renal disease patients treated with hemodialysis: a 12-month comparative study Authors: Дудар, Ірина Олексіївна; Шіфріс, Ірина Михайлівна; Дудар, Сергій Леонідович; Куліш, Віктор Олексійович Abstract: The aim of the study was to investigate the effect of a new calcimimetic, Etelcalcetide, on secondary hyperparathyroidism and its effects in end-stage renal disease (ESRD) patients treated with hemodialysis (HD) compared with hemodialysis (HD) patients not treated with calcimimetics. Materials and methods. The cohort study included 203 ESRD patients with secondary hyperparathyroidism (SHPT) who received HD treatment. Total number patients were randomly to two groups. The main group (n=71) included HD patients treated by new calcimimetic Etelcalcetide. The historical group (n=132) was evaluated retrospectively and included patients who had SHPT but did not receive calcimimetic treatment. Serum levels of phosphorus, calcium and parathyroid hormone were compared for 12 months. The primary endpoint of the study was death from any cause, surrogates – cases of fractures, parathyroidectomy, death from cardiovascular (CV) events. Results. The dose of Etelcalcetide changed monthly and averaged 8.58±1.79 mg. The dynamics of parathormone (PTH) indicators showed that the decrease in PTH levels by 30% from basal occurred after 3 months of treatment in 39 (54.9%) and 12 (9.1%) patients of the main group and historical group, respectively (p<0.0001). At the end of the study, the target PTH level reached in 52 (73.2%) patients in the main group and only 14 (10.6%) in the comparison group (p<0.0001). In addition to the decrease in serum PTH content, in the main group of patients, there was also a decrease in serum calcium and phosphorus levels. During the time to be analyzed, 36 deaths were reported, 61.1% of which were fatal CV events. The proportion of CV events in the mortality structure is more than 70% higher in the historical group than in the group of patients treated with Etelcalcetide, and is 69,2% vs 40,0%, respectively. The frequency of fractures is almost three times higher in the historical than in the main group of patients. The proportion of patients who required parathyroidectomy was significantly more than three times higher in the historical group than in the main group (p<0,05). Conclusion. In a prospective study, we demonstrated the high efficacy of Etelcalcetide in the treatment of SHPT in hemodialysis patients. Treatment of SHPT with the inclusion of Etelcalcetide is accompanied by improved clinical outcomes such as the incidence of bone fractures, cardiovascular morbidity and mortality. Sat, 01 Jan 2022 00:00:00 GMT http://localhost:8080/handle/lib/4392 2022-01-01T00:00:00Z http://localhost:8080/handle/lib/4384 Title: Chronic inflammation in hemodialysis patients with secondary hyperparathyroidism Authors: Дудар, Ірина Олексіївна; Лобода, Олена Миколаївна; Дудар, Сергій Леонідович; Савчук, Валентина Миколаївна Abstract: Our study aimed to establish a possible correlation between parathyroid hormone (PTH) levels and biomarkers of inflammation in hemodialysis patients with secondary hyperparathyroidism. Methods. This observational сross-sectional study involved 108 hemodialysis patients with secondary hyperparathyroidism. The levels of serum cytokines interleukin-1 (IL-1), IL-6 and tumor necrosis factor-alpha (TNF-alpha) were determined in all patients. The correlations between the levels of inflammatory mediators on the one hand and the level of PTH on the other were studied. The effects of diabetes, heart failure (HF), fractures, and smoking on the inflammatory status and PTH levels were assessed. Results. The level of IL-1 in patients with diabetes was more than 2 times higher than in patients without diabetes (p<0.05). The level of IL-6 in patients with diabetes was more than 3 times higher than in patients without diabetes (p<0.05). The level of TNF-alpha in patients with diabetes was more than 1.5 times higher than in patients without diabetes (p<0.05). The level of PTH was more than 2.4 times higher in patients with diabetes compared with patients without diabetes (p<0.05). The level of IL-1 in patients with HF was 1.7 times higher than that in patients without HF (p<0.05). The level of IL-6 in patients with HF was more than 3 times higher than in patients without HF (p<0.05). The level of TNF-alpha did not differ significantly in patients with and without HF. The level of PTH was more than 2.3 times higher in patients with HF compared with patients without HF (p<0.05). The level of IL-1 in patients with fractures was more than 2.8 times higher than in patients without fractures (p<0.05). The level of IL-6 in patients with fractures was more than 3.6 times higher than in patients without fractures (p <0.05). The level of TNF-alpha in patients with fractures was more than 1.5 times higher than in patients without fractures (p<0.05). The level of PTH was more than 2.4 times higher in patients with fractures compared to patients without fractures (p<0.05). Smoking status in our study did not affect the levels of both PTH and inflammatory mediators. A positive correlation between the concentration of IL-6 and serum PTH was found (r = 0.7; p <0.001). Conclusions. The presence of chronic inflammation is characteristic of hemodialysis patients with secondary hyperparathyroidism. Proinflammatory cytokine levels are significantly higher in patients with diabetes, HF, and a history of fractures. A positive correlation between the level of IL-6 and PTH may indicate a relationship between the development of secondary hyperparathyroidism and chronic inflammation. Sat, 01 Jan 2022 00:00:00 GMT http://localhost:8080/handle/lib/4384 2022-01-01T00:00:00Z http://localhost:8080/handle/lib/4383 Title: ОСОБЛИВОСТІ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ ПРОКСИМАЛЬНОГО ВІДДІЛУ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ У ПАЦІЄНТІВ ПОХИЛОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ Authors: Коваль, Наталія Андріївна Abstract: Вступ. В Україні частота перелому проксимального відділу стегнової кістки поступово збільшується з віком і характерна для представників обох статей. Актуальність. Розповсюдженість остеопорозу серед населення України становить 20-39% у жінок і 9-23% у чоловіків. Сумарний ризик остеопоротичних переломів в українських жінок віком 50 років становить 39,7%, у чоловіків –13,1%. Мета роботи: проаналізувати результати хірургічного лікування пацієнтів з переломами проксимального відділу стегнової кістки та низькою мінеральною щільністю кісткової тканини. Матеріали та методи. До ретроспективного аналізу включено 98 пацієнтів віком від 60 до 90 років, які знаходились на стаціонарному лікуванні в ОТЦ КНП КОР «КОКЛ» у 2017-2021 рр. Середній вік пацієнтів складав 76 років. Серед них 71,4% жінок та 28.5% чоловіків. Всі пацієнти були розподілені за класифікацією AO/ASIF: перелом шийки стегнової кістки (тип В2 n=24, тип В3 n=22), черезвертлюговий перелом стегнової кістки (тип А1 n=22, тип А2 n=20, тип А3 n=3), підвертлюговий перелом стегнової кістки (тип А1 по АО n=7). Вибір методу хірургічного лікування залежав від віку пацієнта, типу перелому та вираженності остеопорозу за даними рентгенографії. Було виконано наступні втручання: остеосинтез системою DHS (n=8), остеосинтез системою PFNA (n=46), канюльованими гвинтами (n=4), тотальне цементне ендопротезування (n=14), однополюсне ендопротезування Double-cup (n=22), остеосинтез пластиною 130º (n=4). Всім пацієнтам виконано стандартне передопераційне обстеження: рентгенографія кульшових суглобів, біохімічний та загальний аналіз крові, коагулограма, УЗД вен нижніх кінцівок. Специфічних досліджень для оцінки стану мінеральної щільності кісткової тканини не проводили. Результати. Оцінено результати лікування через 1 рік у 80 пацієнтів. За результатами проведеного ретроспективного аналізу ранніх післяопераційних ускладнень не спостерігалось. Летальність, не обумовлена оперативним втручанням, протягом першого року склала 13,2%. П’ять пацієнтів вибули з дослідження. У 22.5% (n=18) пацієнтів відмічено ускладнення: 10% – нестабільність ендопротезу, 8.75% – вторинні зміщення та 3,75% – хибний суглоб. Кількість повторних оперативних втручань склала 10%. У 8 (10%) пацієнтів спостерігалися повторні переломи через виражений ступінь остеопорозу. У 28,75% хворих відмічалася незадовільна функція кульшових суглобів, що підтверджено інтегральним показником за шкалою Харріса (67,2±5 балів). Висновки. 1. Не врахування якості кісткової тканини та ступеня вираженості остеопорозу при виборі методу хірургічного лікування у пацієнтів похилого та старечого віку з переломами проксимального відділу стегнової кістки призвело до збільшення випадків незадовільних результатів. 2. Для розробки алгоритму консервативного лікування остеопорозу у пацієнтів похилого та старечого віку з переломами проксимального відділу стегнової кістки для оцінки стану мінеральної щільності кісткової тканини в післяопераційному періоді потрібно включити денситометрію, біохімічні маркери кісткового метаболізму та кісткової резорбції з майбутнім впровадженням в роботу ортопедично-травматологічного центру. Sat, 01 Jan 2022 00:00:00 GMT http://localhost:8080/handle/lib/4383 2022-01-01T00:00:00Z http://localhost:8080/handle/lib/4382 Title: Особливості хірургічного лікування переломів голівки стегнової кістки, поєднаних з переломами задньої стінки кульшової западини Authors: Барилович, Микола Миколайович Abstract: Вступ. Травма у пацієнтів із переломами голівки стегнової кістки, поєднаних з переломами задньої стінки кульшової западини, зазвичай спричинена високоенергетичною травмою. Класичним механізмом перелому голівки стегна є травматичний задній вивих голівки стегна, який відмічається у 95% пацієнтів з переломами задньої стінки кульшової западини. Актуальність. При переломах голівки стегнової кістки завжди є високий ризик розвитку аваскулярного некрозу голівки стегнової кістки або її фрагменту, тому найважливішим завданням лікування є негайна репозиція перелому. Мета: провести ретельний аналіз особливостей хірургічного підходу до переломів голівки стегнової кістки, поєднаних з переломами задньої стінки кульшової западини, проаналізувати результати лікування пацієнтів даної групи. Матеріали і методи. Було проведено ретроспективний аналіз результатів лікування пацієнтів з переломами голівки стегнової кістки, поєднаних з переломами задньої стінки кульшової западини, що лікувались в ОТЦ КНП КОР «КОКЛ» в період 2002-2019 років, через 12-36 місяців після проведеного хірургічного лікування. В досліджувану групу потрапили 21 пацієнт з IV типом перелому за класифікацією Pipkin, віком від 21 до 56 років, 17 (81%) чоловіки, 4 (19%) жінки. Травму отримали внаслідок ДТП 18 (86%) пацієнтів, внаслідок падіння з висоти – 3 (14%). Першочерговим завданням було закрите усунення вивиху голівки стегнової кістки. У першу добу після травми вивих закрито було усунено у 9 (43%) пацієнтів, у перші 3 доби відкрито усунено вивих у 7 (34%), у 5 (23%) випадках було виконано відтерміноване хірургічне лікування після стабілізації загального стану. Всім пацієнтам проведено хірургічне лікування - остеосинтез голівки стегнової кістки гвинтами та остеосинтез задньої стінки кульшової западини реконструктивною пластиною та гвинтами, з використанням доступу Кохера-Лангенбека. Результати. Проаналізувавши результати лікування пацієнтів було виявлено ускладнення у 6 (28,6%) випадках: гетеротопічна осифікація – 1 (4,8%), асептичний некроз голівки стегнової кістки – 5 (23,8%). Після пізнього усунення вивиху стегна (більше 3 діб) явища асептичного некрозу розвинулися у 4 (19%) випадках. З 4 (19%) пацієнтів із значною травмою голівки стегнової кістки, у 2 (9,5%) випадках розвинулися явища асептичного некрозу. У 2 пацієнтів відмічено посттравматичну нейропатію сідничного нерву. 4 (19%) пацієнтам було виконано ендопротезування кульшового суглобу. Оцінка результатів лікування проводилася в період від 12 до 36 місяців після травми за шкалою Thompson – Epstein. Відмінні результати отримали 6 (28,6%) пацієнтів, добрі – 5 (23,8%), задовільні – 6 (28,6%) та погані у 4 (19%) пацієнтів. Висновки. Результат лікування переломів голівки стегнової кістки, поєднаних з переломами задньої стінки кульшової западини, залежить від тяжкості перелому, наявності супутніх пошкоджень, термінів та методу усунення вивиху голівки стегнової кістки, методу хірургічного лікування. Відкрите усунення переломо-вивихів голівки стегнової кістки призводить до розвитку асептичних некрозів голівки стегнової кістки у 23,8% випадків. У 9,5% випадків зі значною травмою голівки стегнової кістки розвинулися явища асептичного некрозу. Sat, 01 Jan 2022 00:00:00 GMT http://localhost:8080/handle/lib/4382 2022-01-01T00:00:00Z